iBilingua

Сьогодні, як зазвичай у суботу, я на кухні печу випічку. Моя сім’я полюбляє щось солоденьке до чаю, а я люблю їх радувати новими рецептами.

Ми з чоловіком після одруження жили у його мами Стефи Іванівни, але згодом збудували власний будинок і переїхали туди.

Скажу чесно, бути господинею у власному будинку це так класно. Ти все облаштовуєш під свій смак і уяву і не зважаєш на те, що комусь це може не сподобатись.

Сім’я в мене дуже дружня, тому ми допомагаємо завжди один одному по домашніх справах.

Так і сьогодні я вирішила спекти рогалики з вишнею зі слойоного тіста. Слойоне тісто я замісила завчасно, воно має настоятись на холоді десь з чотири годинки, а за той час ми з донечкою Яринкою поприбирались в будинку, а Андрійко з татом покосили траву на подвір’ї і в саду.

Одним словом вся сімейка гарно потрудилась. Вже під вечір, коли ми звільнились від хатньої роботи, то взялись готувати рогалики. Я розкачувала тісто, Андрійко клав туди вишеньки, Яринка змащувала рогалики заколоченим яйцем, виклали на протвінь і в духовку.

Ох і чаювання в нас було в той вечір, ми мало не з’їли всіх рогаликів, аж поки не забігла до нас моя кума, яка живе неподалік.

Люда принесла нам сувеніри з відпочинку, і “червоненького” з Закарпаття. Правда дуже поспішала, тому рогаликів я спакувала їй із собою.

Моя сім’я відразу мені сказала що цю смакоту потрібно ще раз повторити, адже їхній смак такий, по-особливому ніжний.

Якось на другий день забігла я до куми, щоб віддати їй запасні ключі від їхнього будинку, адже забула за це вчора, та й кума так поспішала, що не нагадала мені. Я ходила поливати вазони, поки вони були на відпочинку.

Читайте також: Ми з чоловіком живемо в моїй квартирі, тому коли від хресної йому перейшла ця однокімнатна, ми зробили ремонт і повністю підготували її до оренди. Минав час, а квартира пустувала. Я ж почала підганяти Дмитра, як-не-як, а пропадають гроші. І лише згодом я довідалася, що там вже давно живуть, тільки не орендарі, а “друга” сім’я брата мого чоловіка. Я не знаю, як тепер маю дивитися Тетяні в очі. Дмитро каже мовчати

На прозі їхньої хати стояла каструлька з приготовленою їжею для їхнього собаки, а у них вівчарка, а в цій каструлі, ви не повірите… мої рогалики.

Звісно, це засмутило мене, але я зробила вигляд, що цього не помітила. Кума запросила мене в хату ми трохи з нею побалакали за відпочинок, що новенького в селі, та й побігла я додому.

З цього часу вже минув місяць, і кожен раз, коли я передаю кумі щось смачненьке від нас, то думаю чи вона буде це їсти? Чи можливо знову буде “пригощати” собаку.

Не знаю, чи варто мені кумі нагадувати про цю ситуацію, чи просто забути і все. Як би ви мені порадили?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua