На думку чоловіка, у всьому – моя вина. В тому, що він “на ліво” побіг. В тому, що туди він їде тверезий, чистий, поголений, на помитій машині, з грошима. В тому, що сама я лишаюся з дітьми майже без копійки. В тому, що зі мною, погано, а з нею – добре. А розлучення він не хоче і дуже обурений, що я подала на аліменти.
Прожили ми з чоловіком 11 років. Двоє діток, 11-ти і 5-ти років. Всяке бувало, але останній рік для мене вже не життя, а пекло.
Спочатку він хоч ховався, а тепер вже гуляє у відкриту, їздить до неї в інше місто.
Дзвонили їй і писали я, свекор, чоловіків брат… Все марно.
Була б жива свекруха… Але вона і мої батьки вже в іншому світі.
Нарешті і свекор вже мені сказав: подавай на аліменти і розлучення, залишайся з дітьми в квартирі, а він нехай іде, куди хоче (квартира, в якій ми живемо, ще матері свекра, яку він на себе ніяк не оформить).
Треба сказати, що як чоловік для створення родини тій дамі він, видно, не потрібен, а так, лише для гарного проведення часу.
Я його вже сотню разів виганяла до неї, та він не йде.
Його все влаштовує. Там – свято, шампанське, відпочинок на морі і все інше. Тут же його годують, перуть його речі, готують тормозки на роботу, терплять його пияцтво…
Він взагалі не хоче розлучення і дуже обурений, що я подала на аліменти.
На думку чоловіка, у всьому – моя вина.
В тому, що він “на ліво” побіг.
В тому, що туди він їде тверезий, чистий, поголений, на помитій машині, з грошима.
В тому, що сама я лишаюся з дітьми майже без копійки.
В тому, що зі мною, погано, а з нею – добре.
В тому, що я за роботою і доглядом за дітьми занедбала себе.
В тому, що зі мною він п’є, бо не відчуває себе щасливим…
Якщо чесно, я вже думаю: а, може, й справді це я така погана?
Треба було не їсти готувати а у фітнес клуб ходити?..
Не ремонт власноруч у квартирі його робити, а дорогі шуби вимагати?..
Не з дітьми сидіти, а йому їх лишати і з подружками по кафе?
Не на городи до його бабусь їздити, а вимагати путівок на відпочинок?..
Напевно, я просто чогось в цьому житті не розумію.
Знаєте, я досить добре виглядаю на свої 33 роки, чоловіки зі мною завжди фліртували, першими знайомилися. На роботі (а в нас переважно чоловічий колектив) мене поважають, я там відчуваю себе людиною.
Але я порядна, і навіть зараз, коли сам він робить це у відкриту, я не можу до розлучення дозволити собі переступити межу з кимось іншим. Ну така я є.
А чоловік не хоче розлучатися ще й тому, що йому майже нікуди йти. У свекра є жінка, з якою вони не живуть ще разом, але все до того йде.
Дорослий непутящий син йому в квартирі не потрібен. Є хата його бабці по матері, але вона стара, там нічого немає, треба робити ремонт. Він до таких умов не звик. Знімати житло – дорого. Йому зручно жити зі мною і з дітьми, а їх зарлату витрачати на неї…
Я давно сама пішла, якби було куди. Але в будинку моїх батьків живе мій брат з родиною.
Можливо, якщо чоловік почне аліменти платити, зніму собі з дітьми щось. Але з іншого боку свекор правий: чому це я з дітьми повинна йти? Правда на моїй стороні, діти тут у квартирі приписані, отже і я маю право залишатися.
Дуже важко, але треба це якось пройти.
Чекаю третього слухання справи про розлучення, сподіваюся, вже останнього.
Якось воно, та буде…
автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
