Мені важко на душі від того, що не хочу бути зі своїм чоловіком і хочу одночасно. З Любомиром ми одружені 6 років, він не гуляє, не п’є, працює, хороший батько і кращий син. Тільки чоловік він – такий собі. Все почалося зі слів свекрухи, що він занадто багато часу приділяє мені уваги. Розумієте, це не правильно. Та й невістка я не правильна, що не потураю їй у всьому. Одним словом я їй не до душі. Кожен день Любомир ходить і думає, що я погана невістка.
Погана я тому, що наймала няню в допомогу, поки вчилася на магістратурі (вона то сама ростила), мама моя “втручається” подарунками дітям і занадто часто бере участь в моєму житті (за словами свекрухи, бачиться з матір’ю після шлюбу можна тільки 3-4 рази на рік, а телефонувати один раз).
А чоловік мій підтримує Галину Петрівну в усьому. А ще я після роботи повинна йти до свекрухи додому і прибирати, їй ніколи, у неї бізнес, вона втомлюється. Допомоги від неї ніякої, та я й не хочу, справляюся сама. Я відмовилася, у мене на свій будинок не завжди часу вистачає. Галина Петрівна заробляє раз 7 більше ніж ми з чоловіком разом узяті.
Спочатку я думала, може, вони реально мають рацію і намагалася якось зрозуміти їх мислення і помінятися. Але не змогла. Потім я пішла до спеціаліста, бо не могла вже дихати. Почала читати спеціальну літературу. Я хотіла розібратися в собі. Розібралася на свою голову.
Підсумок, мій чоловік дитина, яка не виросла. А я жінка, з вираженим почуттям матері. Тому ми і зійшлися, у мене зіграв материнський інстинкт. Двох матерів в житті дитини не може бути, от свекруха і випихає мене.
Любомир веде себе як примхливе дитя, все вимагає більшої уваги, більшої ласки, підпорядкування, щоб я робила все, як він хоче. А мені він нічого не дає. Навіть у відпустку не можемо поїхати, так як батьки його вже 2 рік без відпустки, працюють на добробут сім’ї (під час нашої відпустки потрібно їм допомагати).
Ні допомоги, ні підтримки, вічне ниття про мої не ідеальності. “Ідеальних людей немає. Ми повинні дозволяти собі бути поганими” – прочитала в одній психологічній книжці.
Кажуть, якщо хочеш, щоб дитина не вередувала, домовся, попроси що-небудь натомість. Я вирішила попросити допомоги хоча б один раз в тиждень з ранку завести дитину в садок. А він мені каже: “Поки з матір’ю не налагодиш відносини, у тебе немає права про щось мене просити”.
Запитала Любомира, якщо він мене не любить, не поважає моєї думки, я не ідеальна то, що він зі мною робить? Можливо у нього є надія, що я стану ідеальною невісткою? А сьогодні він мені повідомив: ” Мені все одно, що хочеш те й роби, я буду займатися кар’єрою”. Йому все одно на мене. Чесно іноді і мені все одно на нього.
Любчик на розлучення не подасть, бо дитина не в змозі брати відповідальність за руйнування шлюбу на себе. А я не хочу йому потурати. І десь в глибині душі я його все ще люблю.
Так і живемо…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
