fbpx
життєві історії
На годиннику була вже дев’ята ранку, а Руслан так і не появився. Вирішила себе не накручувати, і зателефонувала його мамі. Стефанії Андріївні я ніколи не жалілася, але тут просто не витримала. – А чого це я повинна влазити у вашу сім’ю? розбирайтеся самі, не маленькі вже. – Мені так образливо стало. Свекруха ж прекрасно розуміє, що вона єдина, кого Руслан послухає

На годиннику була вже дев’ята ранку, а Руслан так і не появився. Вирішила себе не накручувати, і зателефонувала його мамі. Стефанії Андріївні я ніколи не жалілася, але тут просто не витримала. – А чого це я повинна влазити у вашу сім’ю? розбирайтеся самі, не маленькі вже. – Мені так образливо стало. Свекруха ж прекрасно розуміє, що вона єдина, кого Руслан послухає.

Я коли заміж виходила за Руслана, то думала, що мені неймовірно пощастило. Він розумний, красивий, освічений, працьовитий, дітей любить, жінок поважає, по дому допомагає. Ну що ще треба в житті, а? Ми три роки прожили в шлюбі неймовірно щасливо.

На той час дітей у нас не було. А подруга моя, яка як раз розлучилася зі своїм чоловіком, стала мені розповідати, що всі чоловіки гарні, поки немає дітей. А як тільки діти з’являються, всі вони змінюються, намагаються з дому втекти, та й взагалі ні в чому допомагати більше не хочуть. Я не вірила їй, думала, Ірина придумує. Ну як таке може бути? Як можна неймовірно любити і поважати, а потім раптово перестати?

Привела я на світ сина, коли ми були на четвертому році шлюбу, чоловік допомагав мені у всьому. Вночі до дитини вставав, їсти готував, коли я була втомлена. На вихідних разом робили прибирання. Не минуло й року, як я дізналася, що знову при надії. Звичайно, це було не зовсім вчасно, але що поробиш. Вирішила, раз Бог дає, значить так має бути, двоє дітей – це добре, ще й якщо вони віку приблизно однакового.

І ось тут почалося. Після народження другої дитини Руслана як підмінили. Постійно він затримувався на роботі, хоча грошей приносив все менше. По дому взагалі перестав допомагати – він втомився, щось болить у нього постійно, а то у нього немає настрою. Навіть гроші мені перестав давати. Нібито мені вони не потрібні, я ж все-одно вдома.

А потім взагалі якось з роботи не повернувся додому. Ніч на вулиці, телефон його не відповідає. Обидві дитини плачуть, у одного температура, другий плаче, бо одному більше уваги приділяють. За чоловіка хвилююся. На годиннику вже була 9 ранку, а Руслана все не було. Вирішила зателефонувати його мамі. Я Стефанії Андріївні ніколи не скаржилася, але тут вже не витримала просто. Так накипіло. Взяла вона слухавку, я їй все розповіла. І знаєте, що вона мені у відповідь сказала?

– Оксано, знаєш що? Ви обоє дорослі, дітей робити змогли – ось і розбирайтеся. Я влазити в вашу сім’ю не буду. Мізки промивати синові теж не буду, вирішуйте все самі, воно мені навіщо, нерви витрачати? Твій чоловік – ось і займайся ним, не маленький вже хлопчик. Нехай і він думає головою своєю.

Я була не в собі від такої відповіді свекрухи. Адже мені потрібна була її допомога, тим більше, що чоловік її слухає. Як знайти з чоловіком спільну мову – не знаю. Може, у нього взагалі вже навіть інша жінка є, тому і додому не повернувся. Як після цього вірити в чоловікам?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!