fbpx

На хрестини Валентина Іванівна подарувала онуку образочок. Онучці ж, наскільки я знаю, свої золоті сережки. Але і цим я не переймалася. – Мам, Артем вчора зробив свої перші кроки, – хвалився Богдан. Та його навіть до кінця не дослухала і почала про онучку тараторити. – А Софійка ще до року пішла, у неї краще виходить, Софійка молодець. За всі роки, а нашому сину вже двадцять, бабуся вітала його з днем народження разів з три і то, коли чисто випадково зателефонувала Богдану, а той їй нагадав. Але тепер все змінилося

Я просто знала, що таке буде, тому й не дивуюся, але заставляти сина бути добреньким до бабусі, яка його ігнорувала з того часу, як тільки він з’явився на світ, я не буду.

В моєї свекрухи Валентини Іванівни два сина. Старший Роман і молодший мій чоловік – Богдан.

Живемо всі ми окремо, в кожного своє житло.

Роман одружився перший, але діти в нас з Іриною, другою невісткою з’явилися з різницею в пів року.

Як я зрозуміла, Валентина Іванівна завжди мріяла про донечку, але Боженька подарував їм з чоловіком двох синів.

Ось вона й вилила всю свою любов на внучку від старшого сина.

На нашого Артема вона уваги ніколи не звертала. Я особливо цим не переймалася, а навіть навпаки, була рада, що вона не вчить як правильно жити і сина виховувати.

Не раз я чула, як старша невістка була невдоволена через часті її приходи в дім.

Але якщо мені було все рівно, то чоловіку було якось неприємно.

Богдан розказував, що коли вони з Романом були маленькі, мама з татом не робили між ними різниці, а тут на тобі – онучка для них все, а онука ніби й немає.

На виписку Валентина Іванівна не прийшла, а на хрестини подарувала образочок. Онучці ж, наскільки я знаю, свої золоті сережки положила в ліжечко, які їй від мами перейшли і ціняться вони добре, на даний час таке золото дуже дороге.

Але і цим я не переймалася.

– Мам, Артем вчора зробив свої перші кроки, – хвалився мамі Богдан.

Та його навіть до кінця не дослухала і почала про Софійку йому тараторити.

– А Софійка ще до року пішла… У Софійки краще виходить… Софійка в цьому плані молодець…

За всі роки, а нашому сину вже двадцять, бабуся вітала його з днем народження разів з три і то, коли чисто випадково зателефонувала Богдану, а той їй нагадав. Проте Софійка була наділена бабусиною увагою кожного року і з шикарними подарунками в руках.

Та все дуже змінилося за останні роки.

Мій свекор три роки тому пішов з життя. Залишилася свекруха одна.

Але відразу ж скажу, що вона в нас така дама, що на громадському транспорті їздити не любить. До того її чоловік всюди возив.

Мій Богдан весь час на роботі, а Роман так взагалі вже більше двох років працює в Німеччині і в Україну не показується.

Ось вона і згадала про онука, коли їй шофер знадобився.

Наш Артем має права. В нас є дві автівки. Одна моя, друга чоловіка. Богдан своєю весь час на роботі, а моя більшість часу стоїть під під’їздом.

Ось вона і вирішила, що Артем буде на моїй автівці її возити по перукарнях, подругах, які в іншому районі живуть, масажах і поліклініках.

Артем деякий час возив, але йому це також не в радість, в нього свої інтереси та й роботу ніхто не відміняв.

І ось свекруха вирішила образитись, бо онук часто їй відмовляє в допомозі. Він, бачте, не вихований і це я його так погано виховала.

Себе вона не бачить.

Але що дивно, Софійка, її улюблениця, також відійшла на другий план. Вона вчиться і не має часу на пусті балачки з бабусею.

Ось Валентина Іванівна і ходить сама не своя.

Ніби й має двох синів, онучку і внука, а підтримки на старості літ – немає.

Але я вважаю, що ця жінка сама в такому житті винна…

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page