На Миколая Тамара Василівна наголосила, що подарунок для Соні має бути не дешевшим, ніж дві тисячі гривень. Після, вона натягла окуляри, і навіть чек переглянула. – Щоб дитина знала, що тато її любить. – Я не стала сперечатися, свекруху не перговориш. Що казати, вона навіть, коли їй Олег, син рідний, натякає, що все її оплачує, Тамара Василівна вдає, що не чує. А дев’ятого січня у Соні буде день народження.
Коли десять років тому погодилася стати дружиною, то не знала того, що у чоловіка це був не перший шлюб. І навіть дитина була. Наше знайомство відбулося, коли Олег був розлучений протягом кількох років.
Чоловік жив сам. Його колишня дружина вже знову вийшла заміж. Їхня дитина жила зі свекрухою. Було дивно, але я змирилася. Відразу позначила позицію, що не збираюся любити чужу дитину. Олег прийняв таке рішення та проблем не виникало до сьогодні.
От тільки свекрусі не жилося спокійно. Бували ситуації, коли чоловікові треба було поїхати у відрядження. Так свекруха приводила до мене під двері дитину і говорила, що я зобов’язана прийняти Соню. На роботу до мене з нею приходила, намагалася присоромити перед колективом, що я так роблю.
До речі, аліменти ми виплачували стабільно. Свекруха на кожне свято встановлювала ліміт, який має бути витрачений на подарунок Соні – на Миколая подарунок не менше двох тисяч, вона навіть чеки після нас перевіряла, і добре б було, що б ми ще й грошенят положили в придачу.
На день народження – від трьох до п’яти тисяч і хороший подарунок (дивлячись скільки років). Суми завжди завищувала, як мені здавалося. В середньому наш дохід на місяць складав тисячу доларів. Майже більшу частину зароблених грошей йшло у нас на Соню.
Тамара Василівна мешкала в одному з нами місті. Грошей своїх на виховання онучки вона не давала, все мали оплачувати ми. Хоча проблем у неї жодних не було, пенсія доволі хороша, але вона про неї й не згадувала. А будь-які мої “згадки” успішно ігнорувалися. Ще й докори були в мій бік. Зрештою, я перестала це робити. Свекруха і Олега критикувала, коли він намагався щось проти сказати.
І так усі десять років. Мені всі дорікали, що я така погана: не хочу займатися вихованням дитини і працювати на її забезпечення. Потім я сама зрозуміла, що при надії. Це було заплановано. Свекруха насторожилася. На виписку за нами приїхав лише чоловік, моя сім’я та спільні знайомі. З його боку, нікого не було. А ось на хрещення нашого Данилка свекруха прийшла разом із онучкою. Зрозуміло, на нас чекала чергова “буря”.
Після цього вона заспокоїлася. Нагадує, що гроші потрібні. У нашого Данилка недавно був день народження, то про нього Тамара Василівна навіть не згадала. Чому так? Свекруха постійно дотримувалася позиції, що діти – це святе. Але наш син сюди не вписується, на жаль!
Фото ілюстративне
