На наше весілля приїхав двоюрідний брат чоловіка і залишився в нашому місті працювати і жити у батьків чоловіка.
А справа в тому, що цей брат був чоловікові дуже близький, наче рідний. І я сказала: «Ти що! Якби моя сестра приїхала (а мені б так цього хотілося!), я б хотіла, щоб вона жила у нас. Це твій брат, нехай у нас живе, разом будете їздити на роботу, повертатися, буде чудово. Кому? Тобі, звичайно!»
І Василь оселився у нас. Мало того, що на повне наше матеріальне і побутове забезпечення, але ще і з абсолютно нахабною поведінкою і нацьковуванням чоловіка проти мене з-під тишка.
Якщо фінансові питання мене спочатку не хвилювали (це потім прийшла думка: він же булки хліба не купив за весь час!), то поведінка його мене напружувало все більше.
Вася не тільки чашки за собою не помив, але не вважав за потрібне пересісти на інший стілець, коли я підлогу мила, щоб не мішатися. Та дуже багато було дрібниць різних. Закінчилося все грандіозним конфліктом. Брати посварилися. Це було прилюдно.
У той час Василь уже одружився, і навіть його дружина намагалася його урезонити. А через час мій свекор поговорив зі мною на тему того, що я повинна помирити братів. Я сказала:
– Ні. Вони вже дорослі хлопчики. Нехай розбираються самі. Я прийму будь-яке рішення чоловіка, але мирити їх не буду, не хочу і мені це невигідно: ми з чоловіком сваримося через нього. Але я особисто їх не сварила і мирити не буду.
Ось так ось мої «благі наміри» і «душевні пориви» закінчилися. А спочатку я сама провокувала їхні відносини і навіть проживання. Шкодую про це? Ні. На жаль, не можна передбачити, до чого призведуть подібні добрі наміри, і не все залежить від однієї людини.
Свекруха мені досі дорікає, що я винна, що брати посварилися і досі так нормально і не спілкуються, хоча сім років відтоді минуло. Але я не вважаю, що в цьму є моя вина, я щиро хотіла, як краще.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
