На нашу допомогу не розраховуйте, заробляйте самі! – сказала нам свекруха, яка має дві квартири. А ми якраз втратили своє житло в ірпені. орендуємо тепер квартирку під Києвом. В одній квартирі мама Андрія живе із чоловіком, а другу здає переселенцям-біженцям.
Розповім, як ми опинилися в такій ситуації.
Коли ми одружилися з Андрієм, одразу зрозуміли: з житлом нам допоможуть. Я сирота. а його батьки були проти мене та й звикли жити у своє задоволення.
Позиція батьків чоловіка була такою. Якщо ми вирішили узаконити відносини, то розуміємо, яку відповідальність на себе беремо. Значить потрібно працювати як коні, щоб себе забезпечити. Іншого виходу у нас і не було, тож ми бралися за будь-яку роботу.
Про дітей тоді ми навіть не думали. Нашою метою було заробити на власне житло. Як зараз пам’ятаю період, коли ми відкладали кожну копійчину, щоб зробити перший внесок за квартиру. Ми обмежували себе абсолютно у всьому і досягли свого в результаті. Але якою ціною?
У відпустку могли поїхати один раз на кілька років. Наш раціон був простий і досить мізерний, про розваги взагалі мови бути не могло. Зате коли у нас з’явилася своя квартира в новобудові в Ірпені, настав час подумати і про дітей. Я народила двійню у досить зрілому віці. Нині нашим дітям по 8 років, а нам із чоловіком по 44 роки.
Зі свекрухою та свекром ми практично не спілкуємося. Раніше, коли ми зустрічалися, вони вважали своїм обов’язком закінчувати будь-яку бесіду моралями й повчаннями. Хоча ми з Андрієм від них нічого і не вимагали, і не просили більше ніколи. Після того випадку з квартирою ми зрозуміли, що самі по собі.
Нам було цілком досить зустрітися з родичами кілька разів на рік, у свята. Решту часу вони нашим життям зовсім не цікавилися. Та й ніколи їм! В обох пристойна пенсія плюс квартиранти щомісяця платять за оренду житла. Василь Сергійович і Ольга Григорівна дуже багато подорожували і жили собі на втіху.
Щоправда, всьому прийшов кінець, коли свекор заявив, що йде до іншої.
Свекрусі було уже 65 років, і вона не звикла жити сама. І знаєте, що? Тепер Ольга Григорівна дзвонить своєму сину і вимагає, щоб він їй допомагав: “Я ж твоя мати, ти повинен мені допомагати”.
А чи повинен? Якщо чесно, я не маю жодного бажання спілкуватися зі свекрухою.
Стільки років їй було начхати на нас і наш стан, а тепер їй різко знадобилося надійне плече сина. До речі, Андрій теж не поспішає виконувати всі вимоги матері. Свого часу вона відмовилася допомагати йому, а тепер він відмовляє їй. А мама чоловіка просить нас зробити в квартирі, де вона живе, ремонт.
Але як? Ми самі зараз орендуємо житло під Києвом, тому що свою квартиру в Ірпені втратили. Не зовсім, але треба багато заробити, щоб її відремонтувати і привести у нормальний стан.
Виселити квартирантів-переселенців зі своєї другої квартири, щоб там пожили ми, Ольга Григорівна відмовилася – їй, мовляв, замало для життя буде однієї пенсії.
Словом, за ці роки ми стали одне одному чужими людьми. Думаю, буде справедливо, коли до неї серйозно завітає старість, нагадати свекрусі її ж слова: “На нашу допомогу не розраховуйте!” .
Ну а ми якось справимося, не вперше.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
