Протягом п’яти років я закоханий в заміжню жінку. Мені 32 роки, їй 24.
Ми познайомилися, коли їй було 19. Вона була вже заміжня. Мене підкорили зелені очі і білосніжна посмішка. Їй не вистачало 7 гривень, щоб купити молоко. Так ми і познайомилися.
На Наталиному пальчику я відразу помітив обручку. Вона сказала, що заміжня. На питання, чому не вистачало на молоко, вона відповіла, що не розрахувала на покупку, після виявилося, що чоловік не забезпечує її нічим, крім їжі. У них була дитина. Але для мене це не було перешкодою, і не є перешкодою і зараз.
З Наталкою ми коханці ось уже 5 років. Але розлучитися з чоловіком вона не може, сказати йому про це теж. Я зможу їй дати все, що вона захоче. Вона розуміє це, але каже, що шкода чоловіка. У неї немає освіти, я хочу, щоб вона навчилася. А її чоловікові зійде і так.
Я думаю, що чоловік повинен дати все, чого потребує його жінка. Як то кажуть, бери ношу по собі, а якщо не можеш і зовсім не берись. Я розумію і розумів, що всі ці роки я руйную сім’ю. Можливо, я повинен був її забути і не лізти туди, куди мене не кликали. Але ніяк не можу з цим змиритися. Я не можу забути її зелені очі і білосніжну усмішку, я не можу забути Наталочку.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – kobieta
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook