Протягом п’яти років я закоханий в заміжню жінку. Мені 32 роки, їй 24.
Ми познайомилися, коли їй було 19. Вона була вже заміжня. Мене підкорили зелені очі і білосніжна посмішка. Їй не вистачало 7 гривень, щоб купити молоко. Так ми і познайомилися.
На Наталиному пальчику я відразу помітив обручку. Вона сказала, що заміжня. На питання, чому не вистачало на молоко, вона відповіла, що не розрахувала на покупку, після виявилося, що чоловік не забезпечує її нічим, крім їжі. У них була дитина. Але для мене це не було перешкодою, і не є перешкодою і зараз.
З Наталкою ми коханці ось уже 5 років. Але розлучитися з чоловіком вона не може, сказати йому про це теж. Я зможу їй дати все, що вона захоче. Вона розуміє це, але каже, що шкода чоловіка. У неї немає освіти, я хочу, щоб вона навчилася. А її чоловікові зійде і так.
Я думаю, що чоловік повинен дати все, чого потребує його жінка. Як то кажуть, бери ношу по собі, а якщо не можеш і зовсім не берись. Я розумію і розумів, що всі ці роки я руйную сім’ю. Можливо, я повинен був її забути і не лізти туди, куди мене не кликали. Але ніяк не можу з цим змиритися. Я не можу забути її зелені очі і білосніжну усмішку, я не можу забути Наталочку.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – kobieta
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам