fbpx
життєві історії
На новосілля до дочки з зятем прийшли і наші свати. Та краще б очі мої їх і не бачили. Сваха трохи зарум’янівшись, стала тост промовляти. – Діточки, ви такі молодці. Тепер можна і онуків від вас чекати. Дах над головою є. То не те, коли ви в мене жили. Хіба тих дітей мені на голову б поклали. – Я після почутого попросила її вийти на балкон. Де ми по душам і поговорили. Шкода, що дочка все почула

На новосілля до дочки з зятем прийшли і наші свати. Та краще б очі мої їх і не бачили. Сваха трохи зарум’янівшись, стала тост промовляти. – Діточки, ви такі молодці. Тепер можна і онуків від вас чекати. Дах над головою є. То не те, коли ви в мене жили. Хіба тих дітей мені на голову б поклали. – Я після почутого попросила її вийти на балкон. Де ми по душам і поговорили. Шкода, що дочка все почула.

Моїй доньці, Андріані вже перевалило за 35. Звичайно, вік квітучої жінки – добре.

Одна проблема, вона в цьому віці ще не стала мамою, хоча дуже цього хоче. Намагаються з чоловіком вже років п’ять, об’їздили всі клініки, і у нас, і в столиці, але всі світила розводять руками: “Перешкод немає, пробуйте, все має вийти”. А у них ніяк не виходить.

А причина – не послухала мене в один час… і зробила дурницю, точніше, великий гріх.

Тоді Андріані було тридцять один, жили вони у свекрухи. Не можна сказати, що хороми, але окрему кімнату мали, а якби з’явився малюк, мені здається, не обтяжив би їх з квадратними метрами.

Але, коли дочка зрозуміла, що при надії, і поділилася цією новиною з Аллою Дмитрівною, свекрухою, та рішуче заявила:

– У моєму будинку на дітей вже немає місця. Хіба на голову мені посадите. Я не хочу знову пелюшками обвішатися!

Намагалися її переконати і я, і мій чоловік, що пора вже нам ставати бабусями і дідусями, а Андріані – мамою, але свекруха була категорична і непохитна. Коли Андріана заговорила про орендовану квартиру, сваха теж вз’їлася:

– Гроші якомусь дяді Колі віддавати? Це все одно, що викидати!

Варіант з іпотекою теж її не влаштовував:

– Ви відсотки знаєте які там платити? Виплатите не одну, а дві квартири, поки розрахуєтеся, ще й обберуть, як липку в банку запросто, це вони вміють!

Словом – на всі пропозиції у неї були заперечення. Микола, мій зять, зайняв якусь аморфну позицію, ні – так, ні – ні. Андріана, бачачи таке собі замкнене коло, зробила те, що зробила…

Я тоді лаяла всіх, і дочку, і зятя, особливо сваху, яка і тут викрутилася:

– За руку її туди ніхто не тягнув, і ззаду не підштовхував!

Тоді ми серйозно полаялися, я висловила свасі все про її “принципи”, а також те, що саме вона Андріану ззаду і підштовхувала.

Ми не спілкувалися з батьками Миколи більше трьох років. За цей час вони з Андріаною змогли накопичити на свою квартиру, а коли запросили нас на новосілля, там, після тривалої перерви ми знову зустрілися зі свахою.

Та сиділа, як ні в чому не бувало, посміхалася, вітала з таким хорошим придбанням, а після декількох чарок видала:

– Ну ось, тепер і внуками нас порадуйте, пора вже, дах є над головою, буде, де їм побігати!

Андріана, коли почула розмову свекрухи про онуків, мало не заплакала, а я покликала свою сваху на балкон, і там ми знову дуже емоційно переговорили. Я їй прямо висловила звинувачення в тому, що онуків тепер ми можемо і не дочекатися, але достукатися до “родички” було неможливо. Єдине, чого я домоглася – вона швидко випарувалася з квартири разом зі своїм чоловіком, не пояснюючи причини.

Дочка і зять, звичайно, здогадалися про предмет нашої розмови на балконі, новосілля закінчилося досить сумно словами Андріани:

– Яка я була не мудра, що не привела на світ тоді дитину. Їй було б уже три рочки…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page