На новий рік свекруха подарувала мені обручку. Золота каблучка з фіанітами. Сказала, що це величезний скарб і передається він від свекрухи до невістки вже не одне покоління. Мовляв, на щастя, на міцний шлюб. Я як її надягла, мені навіть погано стало.
Величезна, колір не підходящий, словом, жах. Але довелося прийняти. Я подякувала, посміхнулася. Але прикрасу, ясна річ, вирішила зберігати вдома, десь глибше в скриньці.
Так ось. Минулого тижня ми зі старшою донькою ходили на прогулянку. Дорогою зайшли до місцевого торговельного центру. Діти люблять там бігати. Їм подобається, коли багато людей, все різнобарвне і можна погуляти дрібними магазинчиками. Та й я сама не проти. За поворотом натрапили на куточок ювеліра. Там продавалася купа всякої нісенітниці, але дочку зацікавило не це.
Молодий та енергійний ювелір весело розповідав про свою професію, розважав маленьку чергу, радив, що можна купити, та паралельно у куточку ремонтував прикраси клієнтів. Цього разу він колупався з в браслеті однієї миловидної дівчини. Ми з дитиною трохи постояли, обговорили товар і пішли далі. Але я запам’ятала це місце.
На носі був День народження старшої доньки, і цей ювелірний куточок ніяк не виходив у мене з голови. Там же можна переплавити виріб або зробити його більш сучасним. Так, ви все правильно зрозуміли. Одним махом зробити дві справи одразу. Позбутися жахливої обручки, подарованої свекрухою. І, звичайно, створити щось нове для малої. Буде в неї перша жіноча дорогоцінна дрібничка.
Виявилося, поміняти, переробити або зовсім переплавити виріб зараз не проблема. Потрібен лише матеріал та оплата за роботу. Ми дістали бірюзу. Я навіть знайшла в Інтернеті статтю, де йдеться, що вся надприродна сила колечок прихована саме в їхньому камінні. А оправа це просто метал.
Ювелір постарався на славу і навіть покрив нове кільце спеціальним сплавом, щоб воно не було таким червоним, а набуло більш благородного відтінку білого золота. Шикарний результат та ще й дуже сучасний!
Звичайно ж, свекруху було запрошено на свято власної онуки у минулу суботу. Я взагалі проти мами чоловіка нічого не маю. Ну, у кожного є якісь свої погляди на життя. Тим більше в її віці я взагалі не знаю, як виглядатиму. Бабуся з трьома сережками у вусі? Ха-ха! А чому б і ні?
Мій подарунок внучці бабуся оцінила. Милувалася навіть, можна сказати. Самі вони зі свекром подарували малечі дуже милий комбінезон, хоча люди на пенсії, і я вважаю, що взагалі нічого не зобов’язані. Ну нехай.
А ось друга половина свята пройшла зовсім не за планом. Свекруха поцікавилася долею свого колишнього кільця, а я не стала брехати чи приховувати. Навіть показала їй ту саму чарівну бірюзу.
Скажу одразу, це не допомогло. Жінка миттю почервоніла, а на очах у неї з’явилося щось подібне до дуже скупих сліз. Але це були сльози злості.
Вона почала голосно звинувачувати мене в нахабстві та знеціненні її широкого жесту. Ще трохи – і вона б наскочила на мене. Її заспокоювали свекор, чоловік, один наш сімейний друг. Виходило важко. Донька плакала, а вечір, звичайно, був зіпсований.
Минув майже тиждень, я досі не вважаю себе винною. Мені було зроблено подарунок, і це означає, що робити з ним я могла все, що завгодно. А якби я загубила ту потворну каблучку? Що, на багаття мене?
Повторюся, кільце внучки їй сподобалося. Чи варто тоді влаштовувати весь той бедлам? Але й до свекрухи я не маю негативу. Ну майже
Просто жінка втокмачила собі в голову якісь напівміфічні вірування і тепер живе з цим. Я все одно нічого не зможу їй розтлумачити, для цього потрібно, щоб мене показували по телевізору, мінімум один раз увечері.
Але чоловік маму любить, отже, і мені доведеться її поважати. Жаль тільки, що доньці свято зіпсували, але нічого, скоро і у меншої дня народження. Може, ще встигнемо помиритись з Іриною Іванівною.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
