На Новий рік я вирішила поїхати до подруги у Львів, адже взяла на кілька днів відпустку і в Києві мене нічого не тримало.
Думаю – шикону на честь свята! І взяла квиток в купе, хоча завжди користуюся плацкартом. Потяг мав виїжджати вдень і прибувати глибокої ночі, подруга обіцяла зустріти.
Я запакувала всі свої речі і почала збиратися. Потрібно подбати про гарну зачіску, макіяж. Обов’язково нанести крапельку улюблених парфумів. Хто знає, а раптом я відчиню двері купе і зустріну свою долю!
У поїзді я із завмиранням підходила до свого купе. Зараз я відчиню двері й зустрінуся поглядом із гарним і незабутнім…
– Що ти там стоїш, як засватана? Проходь уже. І двері зачини, а то дме, — озвалася з нижньої полиці якась гладка пані.
Я ніяково зайшла в купе і зрозуміла, що там зайняті всі 4 місця.
– Ви тільки тихіше, будь ласка, бо Ваську розбудите, – пошепки заговорив до мене дідусь з верхньої полиці. Він і мав стати моїм сусідом по верхній полиці.
«А хто такий Васько?» – несміливо спитала я. І у цей момент на все купе заспівав півень. Жінка з нижньої полиці почала хаяти мене і діда на всі лади.
– Коли ви вже повсідаєтеся? Не бачите, що в мене діти сплять?
Я злякано глянула в протилежний кут купе і зрозуміла, що на нижній полиці туляться одразу троє малюків.
Опинившись на вокзалі Львова я видихнула з полегшенням. Я так сподівалася, що ця поїздка стане найкращою подорожжю на рік! Але вийшло зовсім інакше. Голова гула від криків і моралі.
Спочатку я сперечалася з дамочкою з дітьми, а потім перейшла до оборони дідка з півнем. Провідник спочатку спробував розібратися у проблемі пасажирів, а потім пустив все на самоплив і пішов спати.
«Ні, це точно була остання подорож у купе. Та ще й за такі гроші», – твердо вирішила я.
З подругою, коли я все розповіла Наталці, ми щиро насміялися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
