Мене звати Наталя, і мені 34 роки. Я вже давно заміжня, виховуємо з чоловіком синочка.
Живемо окремо з чоловіком в моїй квартирі, яка дісталась мені від бабусі та дідуся. Місто в нас невеличке, і всі один про одного все знають. Можна сказати, одне велике село.
Мої мама з татом завжди жили з злагоді та мирі. В мене є ще молодший брат, який також вже створив сім’ю і живе в області. Мамі вже за шістдесят, тато на рік старший. Ми на Великдень, як і кожного року, в них гостювали.
Мама наготувала смакоти і паски сама пекла. Батьки в мене сучасні люди. Вони мають свій невеличкий магазин, яким разом керують. Навіть буває й таке, що нам допомагають фінансово.
Я з мамою часто разом ходжу по магазинах чи в салон краси. Ми підказуємо один одному, що в моді, як краще одягатися, чи який манікюр краще робити. Словом, ми були, є, і будемо подругами.
Мені справді пощастило з батьками. Але все це нещодавно змінилося. Буквально вчора, на обливаний понеділок.
На сам Великдень ми мило посиділи. Був і брат з дочкою і дружиною, і я зі своїм сімейством. Я ще звернула увагу, що тато так нарядно одягнутий і борідку відпустив, але таку гарну, доглянуту.
Ми ще сміялися, що тато так причепурився і помолодшав, що навіть до шлюбу такий красивий з мамою не йшов. І ось в понеділок ми з чоловіком вирішили звозити сина до області в торговий комплекс на кіно, яке він хотів побачити.
Нікому нічого ми не говорили, сіли в автівку і поїхали. Чоловік взяв місця в кінотеатрі майже на останньому ряду, тому нам з висоти було все гарно видно.
Прийшли ми заздалегідь, вмостилися, розпакували попкорн і стали чекати початку фільму. Аж тут дивлюсь входить якась знайома постать в зал. Я ледь не стерпла від несподіванки.
Це був мій тато з жінкою, ну на вигляд так, років сорок, не більше, а поруч з ними хлопчик років семи. Вони ніжно трималися за руки і годували один одного попкорном.
Якщо ви спитаєте мене, що був за фільм, я навіть приблизно не скажу. Моя голова ходила ходором від подій, що розвивалися прямо на моїх очах.
Після закінчення фільму ми вирішили затриматися в залі, щоб не натрапити на них. Я навіть не уявляю, що б я говорила до нього, якщо б зустрілася віч-на-віч.
Мій чоловік каже, щоб я мовчала і нічого не говорила мамі. А я в розгубленості. З одного боку я хочу, щоб мама була щаслива, а з іншого, я страшно не люблю брехні.
Що тепер робити? Як дивитися батькам в очі?
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua