fbpx
життєві історії
На першому знайомстві Лариса не встигла й роздягнутися, як прямою наводкою пройшла до вітальні. – О, у вас тут минуле століття? Не думала, що люди в наш час так живуть. Але нічого, ми все переробимо. Гроші ж у вас є? Нам треба точна сума, щоб розуміти, скільки в кредит добрати треба. Розкривайте свій “гаманець” не бійтеся, – засміялась вона єхидно, а потім додала. – Готуйтеся, після ремонту переїдете в гуртожиток

На першому знайомстві Лариса не встигла й роздягнутися, як прямою наводкою пройшла до вітальні. – О, у вас тут минуле століття? Не думала, що люди в наш час так живуть. Але нічого, ми все переробимо. Гроші ж у вас є? Нам треба точна сума, щоб розуміти, скільки в кредит добрати треба. Розкривайте свій “гаманець” не бійтеся, – засміялась вона єхидно, а потім додала. – Готуйтеся, після ремонту переїдете в гуртожиток.

Я була знайома з Олегом ще зі школи і він завжди був добрим, вихованим і ввічливим хлопцем. Певна річ, що життя не стоїть на місці і все в житті змінюється. Ми мешкаємо в одному містечку. Іноді бачимося в магазині або на зупинці, говоримо про життя. Його матір я пам’ятаю. Вона завжди здавалася мені доброю жінкою, яка працює в бібліотеці. Займала вона посаду директора. За всі ті роки, що я її знала, я не могла її дорікнути в чомусь поганому чи неналежному.

Вона вже пенсіонерка пішла на заслужений відпочинок. За роки роботи їй видали багато подяк. І адміністрація хвалила, і навчальні заклади були задоволені.

Словом, ця жінка просто ангел. Її чоловік близько п’яти років як відійшов у інший світ. Мені завжди здавалося, що у них добрий син. Що вони виховали його гідно. Але я так думала рівно до того моменту, як він та його дружина образили матір.

Про цей випадок вона мені сама розповіла під час чергової зустрічі на вулиці. У неї був відсутній погляд і видно було з усього, що їй важко.

– Світлано Борисівно, чого це ви сумуєте? Що трапилось?

Ми присіли на лавку і після глибокого зітхання вона стала виливати мені душу. Як виявилося, її син жив із нею, після закінчення ВНЗ влаштувався на роботу. Вечорами сидів за комп’ютером, весь час щось вичитував та вишукував. Як з’ясувалося, він так шукав дам. Насправді йому не вистачало сміливості завести відносини через надмірну боязкість.

А мати все наполягала на весіллі, на стосунках, нібито час уже настав, треба закінчувати своє холостяцьке життя, пора татом ставати та дорослішати.

Минає якийсь час і Світлана Борисівна вирішила починати ремонт. Нагромадила грошей і зрозуміла, що може собі це дозволити. Сина це не зацікавило.

Через кілька тижнів вона помітила, що син частенько розмовляє з кимось по телефону. Після роботи приходить, вбирається, купається і тікає. Жінка зраділа, подумала, що у сина з’явилася наречена. Тільки її радість була нетривалою.

Після цих слів з її очей потекли сльози. Вона вже не могла зупинитися і розповідала захлинаючись. Якось Олег приходить і повідомляє матері, що у нього з’явилася дівчина. Але вона не місцева, із передмістя. Він хотів би з нею одружитися з часом, а поки вона переїде до них. Адже у будинку місця всім має вистачити, кімнат багато.

Мати була трохи здивована тим, що їй доведеться жити з якоюсь незнайомою жінкою. І це їй пропонує її рідний син. Вона вважала, що це не чоловічий вчинок. Спробувала ввічливо його напоумити, запропонувала для початку познайомити її з нареченою.

Якось Олег приводить цю Ларису. Вона була надто видною дамочкою. Світлана Борисівна явно була не в захваті. Скромністю наречена не вирізнялася. Почала командувати Олегом, щоб той подавав їй речі, приніс капці, тільки красиві і нові, а не цей непотріб, який вже давно викинути треба.

Одразу ж пішла до кімнати, не дивлячись на Світлану Борисівну і почала нахабно все розглядати.

– Я й не думала, що хтось зараз ще живе у минулому столітті. Ну та добре. Олег мені сказав, що ви ремонт затіяли? Я вам допоможу все вибрати і зробити все по-людськи. Усьому цьому мотлоху тут не місце. Включаючи старі сервізи та потерті шпалери. Скільки у вас грошей на руках? Я повинна розуміти, на що я можу розраховувати і скільки ще Олегу брати грошей у борг у банку.

Світлана Борисівна була здивована і навіть не могла нічого сказати від несподіваного висловлювання.

– Чому мовчите? Жіночко? Відповідайте скільки у вас там відкладено?

Лариса глянула на Олега і скомандувала, щоб той швидко накрив на стіл. Він пішов. А його мати зважилася хоча б раз сказати щось грубе..

– Ну так ось, матусю, я вирішила, що поки ми робитимемо ремонт, ви тут поживете, а коли закінчимо його, то ви переселитеся до моєї кімнати в гуртожитку. Житимете там. Вам все одно, де доживати свій вік!

Після цих слів Світлана Борисівна не витримала, бо за всі роки її життя ніхто ніколи так її не принижував.

– Забирайся з мого будинку! І щоб ноги твоєї тут не було ніколи!

Лариса тоже перейшла на разючий голос.

– Ах ти старий гаманець! Ну і доживай свій вік у цих хоромах! – Вона схопила свій одяг і сказала Олегу, що вони йдуть.

Олег був ще тим підкаблучником. Він пішов за Ларисою. І від цього мамі було ще важче.

Світлана Борисівна два дні полежала – погано себе почувала. Приходила до тями після пережитого знайомства.

Я навіть подумати не могла, що мій Олег колись так зі мною вчинить. Йому й на думку не спало заступитися за матір. Ця дівиця так грубо повелася зі мною в моєму ж будинку, якби був живий мій чоловік, він би цього не допустив. Вони мене так образили. Рідний син, якого я виховувала і вкладала в нього душу, ось так повівся.

Вона розплакалася, а я не знала, як її втішити. Мені хотілося “потрясти” гарненько Олега. Після Світлана Борисівна заспокоїлася та додала:

Дякую тобі, що дослухала мою історію. Я вирішила відписати житло комусь із учнів дитячого будинку. Я вже маю на приміті декого. Краще порядній чужій людині, ніж своїй безсовісній.

Ми обнялися і вона пошкандибала у своїх справах. А я не знала, як допомогти цій бідній жінці. Звідки в людях ця нелюдяність? Адже старше покоління треба шанувати.

Що скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне