На перший день народження нашої Богданки, ми запросили багато родичів, та друзів, та всі вони були зі сторони Євгена. Спершу всі веселилися, і вітали нас з принцескою, а потім якось слово за слово, зайшла розмова за те, що дочка на тата зовсім не схожа. – Мабуть не твоя, – з посмішкою сказав його брат. – Моя, – сердито відповів чоловік. – А ти впевнений? – Тобі документи показати? – Я від подиву навіть не ворушилася.
Я заміжня вже три роки, а до весілля ми чотири роки з Євгеном зустрічалися. Євген став для мене єдиним і першим чоловіком. Я завжди поводилася гідно і не давала приводу для підозр. Але чоловік все одно не знаходив собі місця від ревнощів. Ми довго чекали на появу нашого первістка, готувалися. Коли довідалися, що я при надії, були дуже раді.
Чоловікові хотілося сина і він був упевнений, що першим у нас з’явиться саме він. Ми дуже здивувалися, коли лікарка повідомив, що буде донька.
Мабуть, саме після цього Євген задумався, що я могла йому “наставити роги”. Він каже, що в них завжди на світ з’являлися одні хлопчики і називає це міцним насінням. У нього справді одні брати, і одні дядьки. Протягом кількох поколінь на світ з’являються лише хлопчики. Тільки ж стать майбутньої дитини не залежить від сімейних традицій. Мені дуже хотілося, щоби лікарка помилилися, і з’явився син. Але все-таки Боженька подарував нам донечку, яку ми назвали Богданкою.
Чоловік намагався показати радість. Проте, актор із нього не дуже. Євген почав натякати, що дівчинка, швидше за все, не його. Так говорила вся його рідня! Було неприємно і дуже прикро, що вони так серйозно вирішили. До того ж, Богданка зовсім не була схожа на батька. Чоловік мій високий привабливий брюнет, а донька з’явилася на світ блакитноокою і світловолосою. Я теж була світленька в дитинстві. Почала пояснювати чоловікові, що дочка пішла в мене. Але Євген продовжував щодня говорити, що вона не схожа і, мабуть, йому зовсім не дочка.
Минуло п’ять місяців. Я вже втомилася переконувати чоловіка, що це його рідна дочка. А тут він різко замовк і більше жодного разу мені не дорікнув. Став спокійним, люблячим батьком, якого мені хотілося бачити поруч із дочкою. Я зраділа і вирішила, що Євген нарешті змирився і заспокоївся. Але все було зовсім так.
Коли ми святкували рік Богданці, чоловік запросив багато гостей, особливо зі свого боку. Донечка була точною моєю копією, такою самою як і я в її віці. На цьому наголосили всі родичі чоловіка. Звичайно, всі почали жартувати над чоловіком, що дочка зовсім не його. На це він спокійно заявив, що точно знає, що Богданка йому рідна. Тоді хтось із рідні засміявся і сказав: Ти що тест робив? Чоловік відповів: “Робив”. Більше ніхто не жартував на цю тему.
Коли гості розійшлися, я вирішила обговорити з чоловіком те, що сталося. Він зізнався, що кілька тижнів тому отримав результати, які підтвердили, що Богданка – його рідна донька. Але казати про це мені він не захотів. Ось і зрозуміла я, чому він став так спокійно поводитися. А я наївна вирішила, що він любить свою дочку. Було дуже неприємно, наче облили брудом. Наскільки він не довіряє мені, що вирішив приховати цю процедуру.
Мабуть, Євген серйозно думав про мою зраду. Виходить, що мій чоловік мені зовсім не довіряє. Тоді чого чекати у майбутньому? Підозрілість і недовіра лише посилюватимуться. Добре, що зараз він сам переконався в моїй правоті, але може статися так, що він просто не стане мене слухати.
Моя думка про свого чоловіка та його ставлення до мене в даний момент змінилася. Мені більше не хотілося жити з людиною, яка мені не довіряє. Не хочеться більше почуватися приниженою. Безперечно, це Євгена дочка, але всім своїм виглядом він дав зрозуміти, що мої слова для нього нічого не означають.
Вирішила розлучитися. Євген не сподівався, що я так вчиню. Чоловік хотів пояснити свою поведінку, але я не здавалася. Ніхто із родичів не підтримав мого рішення. Усі кажуть, що немає приводу для розлучення. Навіть мої батьки мене не розуміють, але з хати не прогнали. Хочу трохи пожити у них. Як влаштуюсь на роботу, зможу взяти в оренду окреме житло.
Не збираюся я завжди виправдовуватись перед чоловіком. Мало що йому ще привидиться. Спокійніше жити одній, ніж із таким ревнивим та недовірливим чоловіком.
Хіба ні? Що скажете?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
