На початку грудня, а це була субота, ми з Романом запланували піти в торговий центр, і приглянути подарунки на Миколая. Ми вже на сходовій клітці були, коли з ліфта вийшла свекруха з зовицею. – Так, а ну розвертайтеся назад в квартиру. В нас важлива справа. Без вас ніяк!
Я не можу сказати, що рідня мого чоловіка – це чудові люди. Адже навіть сам Роман якось зізнався:
– У мене ніколи не було ні з матір’ю, ні із сестрою нормальних стосунків. Мати мені в дитинстві навіть не купувала цукерок, в той час як сестра їх уплітала тоннами.
Хіба любляча мати стане так чинити зі своєю дитиною? Я думаю що ні! Саме таке ставлення до Романа у матері з сестрою залишилося й досі. Його мама і сестра вважають, що чоловік їм зобов’язаний.
На початку грудня Роман не хотів загострювати обстановку і ще вранці зателефонував сестрі Олені, щоб привітає її з днем народження, а потім сказав:
– Мені навіть телефонувати не хотілося, але якби не привітав, то мати б мені почала голову пудрити. Та й Олені мої привітання зовсім ні до чого, вона мені тільки поагукала в слухавку і все. Чому в мене така сім’я… — сумно промовив Роман.
Я тоді приєдналася до привітань, проте якби я тільки могла уявити, що рідня прийде того дня до нас особисто, то я цього не робила б.
Того дня була субота і ми запланувати купити подарунки на Миколая. Коли з’явилися родичі, ми якраз виходили з квартири, а Ніна Василівна, мати чоловіка, разом із донькою Оленою, виходили з ліфта.
Видно було, що жіночки дуже задоволені. Проте коли свекруха нас побачила, то миттєво змінилася в обличчі.
– І де ви це зібралися? Ми до вас, а ви з дому тікаєте! Ану кажіть, куди зібралися? — сухо сказала Ніна Василівна.
– У справах! — відповів Роман роздратовано.
– Ти дивися в нього справи! Ти маєш сьогодні інші справи, які вимагають невідкладного вирішення! — невдоволено пробурчала свекруха.
– Це ж які? – поцікавився чоловік.
– А такі! Ваша квартира сьогодні переходить Олені, це їй такий подарунок на день народження я вирішила зробити, а ви давайте збирайте свої дрібнички і перебирайтеся на орендовану квартиру. А ось ще завтра їдьте переоформляти документи.
У цей момент Олена простягла мені руку, бажаючи отримати ключі від належного їй житла.
Хочу відразу сказати, що цю квартиру ми з чоловіком купили самі і свекруха із Оленою не мають до неї жодного стосунку. З якого переляку мати вирішила, що ми покірно вчинимо так, як вони нам наказують я не знаю.
– Що? Може, я чогось не зрозумів? Я не зрозумів, чому це я повинен свою квартиру віддати сестрі, як подарунок від тебе? Що взагалі тут відбувається?
– Ти її рідний брат, а тому маєш ділитися… Сьогодні Олені виповнюється двадцять років, а тому де твоя совість? Дівчинка в такому віці хоче жити самостійним життям, а тому їй потрібне окреме житло! Давайте швиденько збирайте речі та звільняйте їй квартиру!
– Я дуже радий за вас з Оленою, тільки не зрозумію одного, чому б тобі не винайняти їй квартиру, чому це ми повинні йти з власного будинку?
Мати чоловіка не збиралася здаватися і почала вередувати, а потім розповідати про взаємоповагу та взаємодопомогу в сім’ї.
– Зупиніться! – Втрутилася в розмову я. — Якщо ви зараз не підете, то я викличу спеціальні служби…
– І що? А ну давай викликай, щоб вони вам допомогли речі швидше зібрати!
– Та те, що ви до цієї квартири не маєте жодного стосунку, а тому йдіть звідки прийшли! — відповіла я.
Однак вони не хотіли нічого слухати. Зрештою, мені довелося насправді викликати спеціальну службу. Приїхали “дядечки” та виписали свекрусі штраф, але й тут вона вирішила вчинити по-хитрому:
– Твоя синок дружина всю цю кашу заварила, отже, тобі й штраф оплачувати…
Проте Роман відразу повернув матері квитанцію. Тільки після цього його родичі пішли. І не знаю, надовго вони пішли і що це взагалі було?
Фото ілюстративне
