Живемо ми всі на Київщині. Я нещодавно приїхала до свого сина, щоби привітати його з днем народження. Все б нічого, якби не питання невістки Віки за сімейним столом при всіх родичах, коли я перепишу на сина квартиру.
Я і родина сина Тараса перебуваємо у дивних стосунках. І це почалося понад 20 років тому.
Тарасу було трохи за 20, коли в нашому будинку з’явилася Вікторія. У неї були свої уявлення про домашнє господарство. І як тільки Віка стала офіційною дружиною сина, вона почала встановлювати свої порядки.
Основою став поділ господарства. Тобто, я готує собі окремо, а молоді собі окремо. Те саме стосується і прибирання та покупок.
Жили майже як у гуртожитку. Зустрічалися найчастіше на кухні. Я до кімнати сина й невістки взагалі не заходила. Побоювалася чогось. Не хотіла заважати синовому щастю.
Але водночас про моє щастя і комфорт діти не надто дбали. За весь час спільного життя невістка навіть жодного разу не запросила мене з ними повечеряти. Начебто чужі.
Так тривало роками. Дійшло до того, що на кухні з’явився другий холодильник. Але невдовзі мені довелося поспіхом залишити квартиру. Моя мама в селищі захворіла і потребувала догляду. Ще за 3 роки її не стало.
Життя в селищі мені сподобалося, я відремонтувала будинок, завела господарство і почала там жити, час від часу приймаючи у себе онуків. Син охоче приїжджав з дітьми до мене. А ось Вікторія за 15 років роздільного життя навідувала лише кілька разів.
Зрозуміло, як будь-яка любляча мати та бабуся, я регулярно передавала продукти з городу своїм рідним. Але цього разу на початку жовтня я вирішила відвезти городину сама. У Тараса якраз був день народження. Чим не привід відвідати рідних! Мене прийняли та посадили за святковий стіл.
Все йшло, як і належало. Гості-рідня-друзі, страви у великих та маленьких тарілках, компот у графині та дещо міцніше у келихах. Раптом невістка запитує свекруху:
– Олено Вікторівно, коли ви збираєтесь на Тараса квартиру переписувати?
Питання застало мене зненацька. Я абияк відповіла, що Віці не варто турбуватися з цього приводу. На щастя, хтось почав розповідати анекдот і невістка відволіклася. А я ніяк не могла викинути це запитання з голови.
Начебто б нічого такого невістка і не спитала. Але чомусь мені було неприємно. Так, за документами квартиру все ще оформлено на мене, але за фактом там уже давно живе родина Тараса. Очевидно, що квартира дістанеться йому. Більше нема кому її отримувати. Навіщо ж тоді таке питати, та ще й при всіх?
І син ніяк нре прокоментував це потім, не вибачився за Віку. Невже підтримує її?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
