fbpx
життєві історії
На подвір’я заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Хай і пройшло сорок років, але водія вона б із тисячі впізнала. Степан! Це ж Степан! Трохи постарів, геть сивим став, але очі ті ж – сині-сині, наче волошки  пшеничному полі. Вирішила не зізнаватися, що впізнала. Тому Зіна пішла в хату, дістала хустинку з грішми. Зіна була геть не в захваті від його прохання. Кого-кого, а Степана чаєм поїти хотілось найменше. – Чашечку кип’яточком обдай спершу

На подвір’я заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Хай і пройшло сорок років, але водія вона б із тисячі впізнала. Степан! Це ж Степан! Трохи постарів, геть сивим став, але очі ті ж – сині-сині, наче волошки  пшеничному полі.

Вирішила не зізнаватися, що впізнала. Ще, чого доброго, подумає, що сумувала за ним усі ці роки, шкодує про своє рішення. Тому Зіна пішла в хату, дістала хустинку з грішми, а перед виходом підійшла все ж до дзеркала.

Навряд у цій старіючій жінці він впізнає свою Зіночку. Он і зморшок скільки, і волосся поріділо. Тай зігнула її сільська робота до землі.

Але Степан одразу впізнав. Навіть обійняв і сльозу втер:

— Так оось де ти всі ці роки од мене ховалася, – сказав з неприкритою образою в голосі. – А я друзів і знайомих твоїх ледь не по всьому Союзу шукав, розпитував, де ж ти поділася. Ніхто не знав. Пригости мене чаєм, Зіночко, дай хоч на тебе надивлюся!

Зіна була геть не в захваті від його прохання. Кого-кого, а Степана чаєм поїти хотілось найменше.

— Чашечку кип’яточком обдай спершу, – мовив гість, вмощуючись біля столу. І, будь ласкава, чорного, але не надто міцного, аби ложечку видно було.

Зіна ледь тими чашками до долу не кинула. Господи, сорок років минуло, а він не змінився!

— Зіночко, сип у заварник чай і йди до столу, у тебе ще сім хвилин буде, аби побалакати. Бачу, – показав на портрет Зіниної родини, – маєш і чоловіка, і дітей, ще й онуки вже є, мабуть? А я все сам, все тебе шукав, кожну жінку з тобою порівнював… Ти цукор на стіл постав, я п’ю без нього, але естетично з ним буде краще… Так ось, жодна з них і близько біля тебе не стояла! Чому ж ти, Зіно, тоді втекла? Чому ж навіть не попрощалась, не пояснила нічого?

Зіну від останнього коментаря про цукор ніби підмінили. Грюкнула чашками по столу, налила кип’ятку в заварник і не поставила – кинула керамічного гарбузика з цукром на стіл:

— Та тому я, Степанку, і втекла з твого дому, що чай мусить бути янтарного, чи якогось там такого, тільки тобі відомого, кольору. Що комірець і манжети сорочки мусять бути ідеально білими і накрохмаленими, хоч ти і працював трактористом. Та ти хоч пробував колись сам відбілити сорочку тракториста? А йти з тобою поруч я мусила лишень з правого боку, бо то так по етикету правильно. Бо щодня мала вимивати усі вікна у домі, адже тільки тоді ти відчуваєш, що дім чистий і світ усміхнений. Бо навіть зараз ти до того чаю і не доторкнешся, адже колір не той! Не такі тобі були мої супи і борщі. Та я навіть слово сказати в кінці вже не могла, бо ж не туди наголоси ставила і “в такому контексті вживати дане словосполучення не правильно”!.. Продовжувати, чи ти зрозумів, Степанку?

Степан сидів, ніби водою крижаною облитий. Потім повільно піднявся. Перерахував гроші, склав усі купюри “обличчями” догори і вийшов. Уже сідаючи в машину сказав:

— Права була моя мама, коли перед весіллям попереджала: «Ніколи ти не зробиш з цієї гарної, але геть необтесаної дівчини інтелігентної жінки. Свині, корова і поле – ото її. Не зможеш перевиховати»,- грюкнув дверцятами кабіни і поїхав.

А Зіна поволі зайшла в дім, вимила чашки, відрізала собі скибку домашнього, ще теплого хліба, намастила медом. Налила в улюблену чашку з золотим соняшником щойно видоїного молока і сіла до столу.

Мед стікав по руці і капав прозорими краплями на стіл. Молоко залишало смішні “пінні” вуса над Зіниною губою. Вона все це відчувала, але нічого не виправляла.

— Таки дійсно, – мовила, дивлячись на фото родини, – не вийшло з мене інтелігентки, і рибу я досі їм руками, але ж яке щасливе життя в мене! – і відкусила смачно від медового окрайця.

Автор Анна К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page