Мені 29 років і все своє життя я прожила у Львові. Три роки тому вийшла заміж за чудового чоловіка – Антона, йому недавно виповнилося 30.
Сам Антон, поки все це не почалось на Сході України, жив у Донецьку, там проживали і його батьки. Ми познайомилися в Києві, куди він переїхав жити в 2014р. Я в цей час гостювала у сестри.
Через пів року знайомства Антон запропонував мені руку і серце, я, звичайно ж, погодилась. Весілля гуляли в Києві, сюди з’їхалися всі наші рідні і близькі. Антона батьки приїхали на місяць раніше, щоб допомогти з приготуваннями. Але мова тут не про це.
Вже минуло три роки, як ми разом живемо в столиці. Два попередні роки на Різдвяні свята ми з чоловіком їздили до моїх батьків, йому у Львові дуже подобається, навіть встиг вивчити декілька колядок та щедрівок.
Цього року вийшло так, що до нас (в нас в Києві своя квартира) переїхала жити його мама з татом (на постійне місце проживання). Вони поки поселились у нас, але планують там продати квартиру, докласти, і купити тут, щоб жити окремо.
До Львова ми вже цього року на свята не поїхали, бо ж не залишимо свекрів одних у домі, а туди їхати вони відмовились. Перед новим роком, як годиться, прикрасили ялинку. Вона в нас штучна, прикраси всі неймовірно гарні та дорогі.
Леся Михайлівна навіть дивувалася, що ми живемо, по-багатому, бо таку ялинку лише по телевізору бачили. (в них такого нема).
На святий вечір, 6 січня, я прокинулась ні світ ні зоря, почала готувати вечерю. Леся Михайлівна мені багато в чому допомагала, за що я їй щиро вдячна.
Помолились, повечеряли, та й день минув.
– Мамо, ми завтра з Антоном в церкву поїдемо. Ви з нами?
– А що, треба? А що за свято? А, точно, Різдво…
Таких питань було багато, правда вона спілкується російською.
Я їх не засуджую, в них цього не було. Не навчені…
На Різдво ми пішли в церкву, нас не було десь годинки три. І що ви думаєте, зайшовши в хату я ледь не стерпла. Моєї ялинки на місці не було.
– Наталю, ми тут з Павлом Івановичем вирішили вам трохи допомогти, і ялинку розібрали. Для чого вона вам, новий рік же закінчився…
В мене не було слів… На саме Різдво… Бачила б це моя мама.
Я нічого не сказала Лесі Михайлівні, я так зрозуміла, що їй все пояснив Антон, бо ввечері прийшла і вибачалася.
Ось таке у нас було цього року Різдво, без ялинки… А могла стояти, як в нас у Львові, до самого Стрітеня.
Автор – Наталя Гуренко
Спеціально для ibilingua.com
Передрук заборонено
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
