На Різдвяні свята я приїхала в село до мами. Вона тоді не дуже добре почувалася, тому й попросила завести її до нотаріуса. Згодом ми з сестрою вийшли на кухню, і щоб мама не чула, домовилися, що я відмовляюсь від своєї частки, але натомість Зоряна доглядає за матір’ю. Я допомагала мамі і сестрі. Аптека, і інші фінансові питання були на мені. А одного дня сестра поставила мене перед фактом. – Я їду на роботу в іншу країну.
У мене з сестрою різниця у віці лише два роки. У дитинстві ми завжди час проводили удвох. Якщо чесно, у нас і подружок не було. А навіщо, якщо ми сестри і добре ладнаємо. Навіть на побачення, та й то ходили вдвох. Але роки минали і довелося роз’їхатися. Я поїхала вчитися в університет до столиці, а Зоряна взагалі не захотіла вчитися. Втім, мама її і не змушувала.
Наша мати завжди говорила, що кожен має право на свій шлях. Проте у селі Зоряна надовго не затрималася. У 20 років вийшла заміж за міського парубка, подарувала йому дочку.
Я тоді ще не була заміжня, свою сім’ю створила тільки в 25. І начебто все у них було добре. Але через шість років Зоряна з чоловіком розлучилася, як вона говорила, свекруха постійно лізла у їхні стосунки. Вона мовчати втомилася, забрала доньку Марічку і поїхали жити назад до мами у село. У мене на той час вже теж була сім’я, народився син, ми з чоловіком взяли іпотеку, яку успішно виплачували.
Мама тоді дуже погано почувалася і про всяк випадок вирішила піти до нотаріуса, щоб написати заповіт, щоб було порівну між нами. Але поспілкувавшись із сестрою, ми вирішили, що я від своєї частини відмовлюся на користь Зоряни. Зоряна обіцяла, що за мамою дивитиметься, на тому й вирішили. Заміж Зоряна так більше і не вийшла, доглядала маму. Я щомісяця теж вислала гроші на різні потреби. Благо, ми її таки виходили.
Марічці, дочці Зоряни, було 16 років, коли вона вирішила поїхати на заробітки. Мовляв, щоб доньку вивчити в престижному університеті та й забезпечити всім необхідним. Я сестру розуміла і так, як у неї не було грошей на перший курс навчання доньки в університеті, ми з чоловіком дали гроші зі своїх “кишень”.
Зоряна поїхала, я думала, що Марічка їздитиме до мами відвідувати на вихідних, адже вчитися вона вступила до міста, яке неподалік села. Але тут же племінниця показала себе справжню, сказала, що дуже багато навчання, ніколи до бабусі їздити. Десять років мені доводилося зі столиці кататись до мами постійно.
Адже спочатку Зоряна мала це робити. За десять років сестра заробила непоганий капітал. Вивчила Марічку, зробила їй весілля, купила квартиру. А коли я у важкий період попросила якихось нещасних десять тисяч гривень, вони вдали, що не чули мене. Після такого не хочу ні сестри знати, ні племінниці. Мама їх захищає, але якби не моя допомога — не було б у Марічки диплома, та й сестра нікуди не поїхала б.
Фото ілюстративне
