Якщо розповідати по порядку, то я, в той час ще молода дівчина, вперше шукала роботу. І мені вдалося влаштуватися в невелику адвокатську фірму секретарем.
Бути “обличчям фірми” мені сподобалася. Мені тоді виповнився двадцять один рік. Пам’ятаю, я почала отримувати перші зароблені, “свої”, гроші і стала відчувати себе зовсім дорослою. Крім того, я перебувала в центрі уваги чоловіків.
Адвокатів в нашій фірмі було небагато – п’ять чоловік. І, напевно, кожен вважав своїм обов’язком сказати комплімент молоденькій і симпатичній секретарці, тобто мені.
А незабаром за мною став доглядати молодий адвокат Степан.
Степан відразу “поклав на мене око” як по секрету шепнули мені товариші по службі! Спочатку він просто базікав зі мною про роботу, ледь у нього випадав вільний час, потім ми стали разом обідати. Я придивлялася до нього, а він – до мене.
Можу сказати, що зовні Степан був дуже симпатичним молодим чоловіком: рослий, плечистий, правда, трохи повненьким. Але найбільше в ньому приваблювало вміння спілкуватися і чарівність.
З ним було приємно проводити час, він часто смішив мене і підморгував своїми хитро примруженими очима. Крім того, Степан дуже красиво виглядав в костюмі, він був схожий на тих модних і впевнених у собі чоловіків, які дивилися з обкладинок журналів по бізнесу.
Так і почався мій “роман з Степаном”, як назвала це моя подруга Неля. Їй мій хлопець теж сподобався, вона говорила, що ми добре виглядаємо разом, просто чудова пара.
До Степана у мене не було серйозних стосунків ні з ким, я всі сили і час витрачала на те, щоб здобути освіту, а клуби і дискотеки з хлопцями обходила стороною.
Чи багато мені тоді було треба – діловий і привабливий молодий чоловік, який закидав мене компліментами і квітами. І я була впевнена, що Степан – це той, хто мені потрібен.
Ми з ним почали ходити після роботи в кафе і ресторани. А потім він запросив мене до себе…
Ми стали зустрічатися. Минуло кілька місяців, і я по наївності не сумнівалася в нашому швидкому весіллі, хоча Степан розмови про це не заводив.
На роботі про наш роман знали всі, та й ми самі не приховували наших відносин. Життя здавалося мені прекрасним, у мене була улюблена робота, і був наречений. Але незабаром все змінилося.
Все почалося з того, що в нашу фірму влаштувалася працювати нова дівчина, точніше – її влаштували працювати. Анна закінчувала економічний вуз, і їй була необхідна практика.
Її батько – великий і впливовий бізнесмен в нашому місті. І одного разу зайшов до мого начальника. Про те, що він – важлива шишка, я здогадалася одразу. Ні з ким ще мій начальник не був настільки люб’язний.
Після цієї зустрічі начальник викликав мене до себе.
– Оксанко, з завтрашнього дня у нас буде працювати нова бухгалтер Анна. Допоможи їй облаштуватися, познайом її з усіма. Та й взагалі будь з нею ввічливішою і допомагай їй, якщо вона попросить, – сказав мені він.
Зрозуміло, наказ начальника було виконано. Але Анна при знайомстві мені зовсім не сподобалася. Розпещена і примхлива, вона явно не звикла працювати, а звикла тільки віддавати розпорядження.
Майже відразу ж за спиною нової співробітниці стали шепотітися:
– Вона така розпещена тому, що єдина дочка багатого бізнесмена.
І він її дуже любить.
– З нею краще не зв’язуватися, а то такий татусь, якщо щось не так, в порошок зітре, – з обізнаним виглядом говорила наша бухгалтер Яна Петрівна.
– А як же її тоді вчити і зауваження їй робити? – посміхався один з адвокатів.
Весь перший тиждень роботи від нової співробітниці на мене постійно сипалися накази і розпорядження:
– Не хочу сидіти в цьому кріслі, хочу інше.
– Чому у вас немає нормальної кавоварки?
– Я буду писати тільки “Паркером”, викинь ці дешеві ручки геть…
Пам’ятаючи вказівки начальника, я терпіла і виконувала капризи Анни.
Але те, що стало відбуватися далі, стало виводити мене з рівноваги. Опікати Анну взявся мій Степан.
Спочатку я скаржилася йому на нескінченні капризи розпещеної дівчини, і тоді він сказав, що хоче допомогти мені. І дійсно став підміняти мене: коли Анні в черговий раз щось не подобалося, він умовляв, то виконував її каприз.
Але незабаром ситуація змінилася. Степан став крутитися навколо Анни постійно, став говорити їй компліменти і розважати її.
Одного разу я не витримала, підійшла ненароком поклала руку на плече Степана, шепнула йому щось на вухо. Я хотіла дати зрозуміти нахабній дівиці, що Степан зайнятий, щоб вона не прийняла його люб’язності на особистий рахунок.
Але сталося те, чого я зовсім не очікувала. Анна зло блиснула очима на мене, в ту ж секунду я зрозуміла, що нажила собі особистого ворога. Але Степан! Він різко скинув мою руку зі свого плеча, а його погляд став колючим, він відвів мене в сторону.
– Зовсім не обов’язково афішувати наші відносини, – зло прошипів він.
– Раніше тебе це не бентежило, – твердо відповіла я, дивлячись йому в очі.
Він не відповів мені, тільки різко розвернувся і вийшов. Ми не розмовляли кілька днів. Чи варто говорити, що весь цей час Степан крутився навколо Анни, а та дивилася на мене звисока поглядом переможниці.
Тільки я одна знаю, як мені важко далися ці дні на роботі. Вночі я плакала в подушку, а вечорами скаржилася подрузі:
– Як він міг! Заграє з нею прямо у мене на очах!
– Він просто негідник! – відповідала мені подруга. – Купився на її гроші! Так вона ж страшненька, дивитися нема на що, тут ніякі гроші не врятують. Кидай його, навіть не думай. Це не можна більше терпіти!
– Схоже, він уже сам кинув мене…
Хоча ситуація була і так ясною, я все ж вирішила поговорити зі Степаном, щоб розставити всі крапки над “i”.
На наступний день після роботи я підійшла до нього. Анна пішла в той день раніше, а він сидів у кабінеті один.
– Ти нічого не хочеш мені сказати? – запитала я, закривши за собою двері
– А що я тобі повинен говорити? – визвірився він
– Як я розумію, ти тепер з Анною – і між нами все скінчено.
Він схопився зі стільця і нервово заходив по кімнаті.
Я мовчала, захотіла почути, що він скаже сам.
– А я тобі, між іншим, нічого не обіцяв, – нервово кинув він, продовжуючи міряти кроками кімнату і уникаючи зустрічатися очима зі мною.
Я, мовчки, вийшла і причинила за собою двері. Скандалити я не вмію і не люблю, а говорити з ним було марно, та й нема про що. Принаймні, ситуація була ясна.
На наступний день я написала заяву на відпустку. Начальник подивився на мене зі співчуттям і погодився дати мені два тижні.
Залишок цього тижня я пропрацювала з трудом. Всі мої думки були зосереджені тільки на тому, щоб нічого не бачити і не чути. Як могла, я прагнула не зустрічатися з Анною і Степаном.
Крім того, товариші по службі шепотілися за моєю спиною і обговорювали всю цю ситуацію. І це було не менш важко.
У свою коротку відпустку я поїхала до родичів в Одесу, щоб відволіктися і хоч трохи залікувати своє серце. Нова обстановка мені допомогла.
Я хотіла взагалі звільнитися і піти на інше місце, але з роботою в нашому маленькому місті складно. Тому поки нової роботи не було, мені довелося вийти на колишню.
Але коли я вийшла з відпустки, виявилося, що все вже вирішено за мене. Мій начальник викликав мене до себе і, опустивши очі, обережно сказав, що мені доведеться підшукувати собі нове місце, а він змушений звільнити мене через тиждень.
Бухгалтер виявилася більш обізнаною і прояснила мені ситуацію.
– Анна поставила умову, щоб тебе звільнили, і навіть підключила до цього свого крутого татуся. Начальник пручався, скільки міг, все-таки підлість робити не хотів, але сваритися з всемогутнім бізнесменом, він теж побоявся, – вона щиро співчувала мені, але вдіяти нічого не могла.
Мої перше такі люб’язні адвокати відводили очі, коли зустрічалися зі мною. А тепан взагалі уникав мене або вдавав, що не помічає.
Так я позбулася і жениха, і роботи.
Але час і молодість затягують рани. Через три місяці я влаштувалася на нове місце. А через рік познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Валерієм. Коли я почала зустрічатися з ним, Валерію довелося докласти чимало сил для того, щоб переконати мене знову повірити чоловікові.
Поступово неприємна історія з Степаном стала стиратися з моєї пам’яті і здавалася лише неприємним непорозумінням. І як я могла бути такою наївною, що купилася на компліменти і гарний костюм!
Вийшовши заміж, я остаточно забула Степана, але, виявляється, він не забув мене. Він з’явився біля мого будинку через пів року після мого весілля.
– Оксанко, вибач мене, – пробурмотів він, знову опускаючи очі
– Вибач, що так вийшло. Адже мені по-справжньому подобалася тільки ти.
– Ти свій вибір вже давно зробив, Степане. І я теж зробила, відповіла я і продемонструвала своєму колишньому нареченому обручку на безіменному пальці.
Але доля немов вирішила пожартувати над нами. Рівно через вісім років після мого “роману з Степаном” цей “герой” знову з’явився в моєму житті, але на цей раз вже на роботі.
Через роки Степан вже не нагадував картинку з журналу по бізнесу. Він виглядав пошарпаним життям і люблячим випивку мужиком.
І з’ясувалося наступне. Степан чимось не догодив Анні, і, врешті-решт, вони розлучилися. Ображена татова донька попросила свого всемогутнього батька помститися за себе. І мій колишній наречений полетів з роботи так, як я колись. Важливий тато натиснув на всі зв’язки і попросив всіх знайомих в нашому місті не брати на роботу Степана. Так він і прийшов працевлаштовуватися в фірму, де працювала я!
У нашому колективі він пропрацював недовго, а потім поїхав до Києва. Не знаю, як склалася його доля в подальшому.
Але одне я знаю напевно, в житті працює закон бумеранга. Ось така вийшла іронія долі…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – kobietapo30
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
