На роботі я відчув, що нездужаю, тому відпросившись у шефа, пішов лікуватися під “тепленьке крило” Ірини. Ще з порога я почув дзвінкий голос дружини. Вона розмовляла по скайпу зі своєю мамою. В цю ж мить у мене з-під ніг пішла земля. – Мамо, Максим зовсім не принц на білому коні. Він скупердяй, а ось з Адріаном я почуваюсь справді щасливою: він робить мені такі дорогі подарунки.
З дружиною ми познайомилися на першому курсі. Довго зустрічалися, два рази розлучалися, а потім зіграли пишне весілля. Весь гуртожиток три дні гудів. Вітали. Раділи. Тільки Руслан, друг мій найближчий, був не дуже задоволений нашою спілкою. Все питав:
– А ти впевнений, що Ірина тебе любить? Надто вже вона “хвостом виляє”. Такі тільки себе обожнюють.
Але я тоді тільки розлютився. Адже ось друг який, хоче мені весілля зіпсувати. На Ірину я тоді дивився з обожнюванням. Ну що за скарб! Тендітна, як гілочка, сірі очі, русяві кучері. Сміється, як дзвіночок дзвенить. І розумна яка – на відмінно вчиться. І хитра, немов лисиця – завжди свого доб’ється.
Одним словом, я був молодим і щасливим.
Шлюб наш з Іриною, як я думав, – вдалий. Після університету взяли в іпотеку квартиру, виплатили, на автівку накопичили, потім дочка з’явилася, Улянкою назвали. Благо, зарплата у мене пристойна. Ірина в домі осіла. Про доньку дбала, і про себе не забувала: кілька разів на тиждень я сидів з донькою, а Ірина йшла з друзями на прогулянку. І гроші у неї завжди були: на походи по магазинах, театрах, кіно, кафе.
Дуже швидко Ірина звикла жити на широку ногу. Вона знала, що може отримати будь-яку сукню і будь-яку прикрасу. Кілька разів на рік ми їздили відпочивати: в Європу і на моря.
Улянка підростала справжньою розумницею і красунею. Вся в маму – радів я. Ми навіть подумували про другу дитину. Я хотів сина, та й Ірина була не проти.
Але тут якось повертаюся додому раніше, ніж треба. Прихворів, температура піднялася, ось і вирішив підлікуватися у дружини під крилом.
Закривши двері, я вже хотів покликати Ірину. Як раптом почув її голос. Дружина розмовляла зі своєю мамою по скайпу.
Коли я почув їх розмову, у мене пішла з-під ніг земля.
Як виявилося, Ірина мене терпіти не може. Я – дуже погана людина. Геть замучив її бідолаху. Зате коханець дає їй повну свободу. І дарує дорогі подарунки. У мене ж, скнари, взимку снігу не випросити.
Ви б бачили обличчя Ірини, коли вона зрозуміла, що я все чув. Ще намагалася виправдатися. Але я пішов. Ні, такий шлюб мені не потрібен. Їй залишив квартиру, автівку. Зараз, щоб самому купити хоча б однокімнатну, працюю з ранку до ночі.
Доньку майже не бачу. Ні, звичайно, ніхто мені з нею бачитися не забороняв. Але через роботу я став для своєї Улянки батьком на вихідний. Самому треба якось життя, та й їм допомагати.
Ось так в одну мить зникло усе. До сьогодні думаю: а може, краще б я тоді не повертався додому раптово? Тоді був би обдуреним, але щасливим.
Не знаю, що було б кращим для мене…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
