fbpx
життєві історії
На роботу у Францію я поїхала від чоловіка не від хорошого життя – він постійно “стрибав у гречку”. На все село ходили чутки про пригоди мого благовірного. Голосу Толіка я не чула вже кілька років. Вчора він мені зателефонував, вибачився і покликав на свій 50-річний ювілей. Їхати з Ліону? Вранці я зателефонувала сину в Київ, і стало все на свої місця, я все зрозуміла

На роботу у Францію я поїхала від чоловіка не від хорошого життя – він постійно “стрибав у гречку”.

Голосу свого колишнього чоловіка я не чула вже кілька років. Вчора Анатолій мені зателефонував, вибачився і покликав на свій 50-річний ювілей. Ми ще трохи поговорили, але розмова не клеїлася. Я ще запитала у нього, чи все в нього гаразд. Він відповів, що все добре.

Після того дзвінка я цілий вечір місця собі не знаходила. Зараз я працюю за кордоном, і їхати з Ліону до колишнього чоловіка, який мені зрадив, це дивно і нерозумно. Син живе з батьком, тож я вирішила з’ясувати, в чому справа, зателефонувавши йому з ранку.

Я довго не наважувалася виїхати на заробітки, ідею мені подала свекруха. Тоді нам туго жилося, тож я вирішила їхати. В Ліоні на заробітках я вже 16 років.

Ми з Толіком побралися зовсім молодими, мені було 19 років. Я тільки-но закінчила медучилище. Батьки, звісно, хотіли, щоб я продовжила навчання в університеті, але мені було не до того. Коли Толік зробив мені пропозицію, я погодилася не роздумуючи.

Ми справили весілля у селі, зібралося багато гостей. Тільки моїй мамі зять не подобався, і на весіллі вона сиділа з похмурим обличчям. Не подобався їй мій обранець і вона про це відверто мені говорила. Ми з нею жили в місті в однокімнатній квартирі, тата не стало, коли мені було 5 років. Після весілля я залишилася жити у Анатолія, адже його батьки мали великий просторий будинок.

Тут я знайшла роботу медсестрою. За рік народила сина. Зі свекрухою мені дуже пощастило. Антоніна Вікторівна допомагала мені з сином, дозволила влаштувати окремий вхід у будинку, щоб нашій родині було комфортно.

Тільки як не старалася мама чоловіка, життя у нас з Толіком не складалося. На все село ходили чутки про пригоди мого благовірного. Про те, що він мені зраджує, знали всі, окрім мене.

Анатолій ходив до  Наталі кілька років. Про це я дізналася від тітки Ані, яка у справі зайшла до мене до медпункту. Раптом вона почала мене жаліти і белькотати, що Наталка вже зруйнувала одну сім’ю. Я мовчала, бо жила у свекрів на пташиних правах, переїхати не було куди з маленькою дитиною. Виявилося, що і свекруха знала про роман свого сина, але також мовчала.

Одного разу вона покликала мене на серйозну розмову. Сказала, що Наталя чекає від нього на дитину, а Толік не знає, як попросити у мене розлучення. У свекрухи і рішення було: вона сказала, що у Франції працює її сестра, їм там потрібна медсестра. Платять добре, робота не курна.

Каже: “Ти не подумай нічого поганого. Я тебе дуже люблю, але я знаю свого сина. Їдь до Ліону, не чутимеш пліток. Може, знайдеш там собі доброго чоловіка, а за сином твоїм я подивлюся”.

У результаті, як і говорила свекруха, мій чоловік привів Наталю до нас у хату. Мій син підріс, поїхав навчатися до міста. Потім одружився та з батьком майже перестав спілкуватися. А мені дзвонить часто, у нас дуже теплі взаємини, вони приїздили родиною до мене  не раз.

Про чоловіка я чути нічого не хотіла. Щоправда, дитина у них із Наталею так і не з’явилася – доля покарала чи й не було тієї дитини взагалі.

А тепер мені дзвонить колишній, якого я всі ці роки намагалася забути! Вранці я зателефонувала сину в Київ, і стало все на свої місця, я все зрозуміла.

Тарас сказав, що батько в лікарні, прогнози погані. Він запросив сина та мене на ювілей. А з Наталею вони давно розійшлися. Я розплакалася, коли син сказав мені: “Мамо, він хоче попрощатися”.

Що ж мені робити, добрі люди?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page