На сьомому місяці я полетіла до подруги в гості у Францію, в Прованс. Чоловік відпустив, бо знав, що це моя мрія. Було це минулої весни. Я не повернулася, бо зустріла тут Жана. Улітку народила. Займаємося вівцями, робимо власні сири. Українська рідня знати мене не хоче, а дуже хочеться в гості на Батьківщину.
Розповім вам свою історію, вона прекрасна і гірка одночасно. Так все швидко закрутилося і сталося…
Коли я на навчалася в університеті, дуже здружилася з однокурсницею Яною. Коли ми закінчили навчання, Ян виїхала у Францію, її покликала до себе тітка, яка вже двадцять років жила у Провансі. І подруга поїхала, там і осіла.
Я ж залишилася в Україні, у Києві. Працювала у крупній компанії з продажу побутової техніки. Зустріла Діму, вийшла заміж. Жили у Діминій однокімнатній квартирі. Скоро дізналися, що чекаємо дитину.
Всі роки після університету Яна висилала мені фото з Провансу і запрошувала в гості. Але все якось не складалося.
І ось, минулої весни, все зійшлося. Гроші були, і ми з Дімою, порадившись, вирішили: я злітаю! Якраз у квітні Янин день народження. Бо потім малюк буде, не скоро виберемося.
І я полетіла… Як же ми з Яною були раді зустрічі! А як мене зачарував квітучий весняний Прованс…
Подруга познайомила мене з усіма своїми близькими. Всі вони фермери, займаються вівцями, виробництвом власних сирів і рослинної продукції.
Я полетіла на два тижні і… зосталася. Бо зустріла там Жана, з яким ми до без тями в одне одного закохалися. Виходить, до Діми до мене були не справжні почуття…
Жан теж фермер, він племінник чоловіка Яниної тітки. Він полюбив мене разом з моїм животиком від іншого…
Влітку народився малюк, П’єр, рідні Жана все допомогли влаштувати.
Розлучення офіційне з Дмитром ще не відбулося, але потім ми все зробимо дистанційно, через юристів – так ми вже домовилися, так буде для всіх краще.
Ми з Жаном займаємося вівцями, робимо власні сири. Спілкуємося поки що переважно англійською, але я вже починаю розуміти французьку.
П’єр, коли трішки підросте, назве татом Жана… Ось такі випали мені повороти долі.
І все б добре, але моя українська рідня знати мене не хоче тепер, а я ж їх всіх люблю, і дуже хочеться з часом в гості на Батьківщину!..
Молюся, що все якось вирішиться. І. мабуть, Небо мене почуло, бо вчора мені написала мама, привітала з прийдешніми святами. Яка ж я щаслива!..
Так, мені ще не дає спокою сумління щодо мого вчинку по відношенню до Діми, але я кохаю і кохана, і вважаю, що все – на краще. Так вчила мене колись ще прабабуся, і я їй вірю…
Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
