На спільній нараді після весілля дітей, ми стали розглядати варіанти, де і як має жити молода сім’я. Я пропонувала прийняти зятя у своїй квартирі, дочка відразу відмовилася. – Хочемо жити самі. – Ну раз так, почали думати-гадати, як можемо допомогти з квартирою. Свати в цьому участі не брали, вони з села, і не мають таких грошей. Ми продали все, що могли, і “нашкребли” дітям на двокімнатну. І ось недавно мені зателефонувала дочка.
Відразу після весілля я покликала Наталю з Борисом жити з нами. Але дочка була категорично проти. Сказала, що краще буде пів зарплати викладати на орендовану квартиру. Проте ми з чоловіком порахували, що грошей, витрачених за кілька років проживання у орендованому житлі, вистачить на нову квартиру. Тому вирішили на сімейній раді порушити тему купівлі житла для дітей.
Наталя з Борисом сказали, що хочуть брати квартиру у кредит . Звичайно, мені така ідея одразу не сподобалася. По-перше, вони не зможуть навіть нормальні продукти собі купувати на гроші, що залишилися. А по-друге, скоро треба буде й на дітей витрачатися. Про відпочинок та купівлю одягу я взагалі мовчу. Моя мати теж мене підтримала.
Тож почали рахувати з чоловіком усі свої заощадження. Мама теж зробила свою частку. Незабаром продали батьківську дачу та гараж чоловіка. Ну і ще вклалися родичі, щоб зробити подарунок молодій сім’ї.
Під час вибору квартири наші погляди поділилися з думкою доньки. Зрештою ми змогли знайти компроміс і купили невелику двокімнатну квартиру. Навіть меблі господарі залишили. Щоправда, ремонт потрібно буде освіжити. Але в цілому квартира дуже затишна, нам з чоловіком дуже вона сподобалася.
Оформили документи, допомогли молодим з переїздом і нарешті видихнули. Проте не минуло й кілька місяців, як дочка зателефонувала і сказала, що їм із чоловіком ця квартира не подобається. Хочуть продавати. Мовляв, і планування їм не підходить, і до центру незручно діставатися, і взагалі вид із вікон не найкрасивіший. Сказати, що ми були здивовані, нічого не сказати.
Якби вони із зятем самі складали на це житло, витратили б мінімум пів життя. А ми вирішили допомогти, то вони крутять носом. Ми із чоловіком намагалися вмовити їх не продавати квартиру. Вона і справді дуже хороша. Та й шкода було продавати після таких зусиль. Але Наталя з Борисом налаштовані рішуче. Дочка каже, що якщо залишаться тут жити, він її покине.
Якщо чесно, то хочеться забрати у них ключі, і нехай роблять, що хочуть. Вони ж хотіли кредит брати? Будь ласка! А хочете оренду платити – на здоров’я! Вже втомилися від них. Чекали отримати подяку, але у відповідь лише претензії.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
