fbpx

На старий Новий рік я накрила своїм рідним шикарне застілля, всіх була рада бачити і приготувала приголомшливу новину. Але після святкування всі діти оголосили мені бойкот. Коли настала зручна нагода, я залишила їх бабусі, а сама поїхала за кордон заробляти гроші в незвичну країну – в Норвегію. Купила обом дітям квартири. Та залишала гроші й собі

На старий Новий рік я накрила своїм рідним шикарне застілля, всіх була рада бачити і приготувала приголомшливу новину. Але після святкування всі діти оголосили мені бойкот.

Після святкування старого Нового року мої діти висловили одностайну думку про те, що вони більше не збираються відзначати будь-які свята у мене вдома разом. Після такого конфлікту, криків і навіть невеликої сутички я мала б їх зрозуміти. Якби не один нюанс: негатив влаштували саме вони, дорослі, сформовані люди.

І тепер вони вважають себе скривдженими. Як так вийшло? Зараз все розповім. А далі самі вирішуйте, хто має рацію, а хто винен.

Я вже жінка літня. Мені 64 роки, давно розлучена з батьком моїх двох дітей. Перший і єдиний чоловік попрощався зі мною, коли в мене на руках були двоє дітей-погодок. І він пішов, не озираючись, я вже це точно знаю. Людина без честі й совісті.

Але, на жаль, мої діти, які на сьогодні мали б вже вирости і все зрозуміти, досі захищають свого тата. Він, мовляв, виправився, адже кілька років тому знову вийшов з ними на зв’язок і вдав добродушного татка, який і не здогадувався, як вони жили раніше.

За все моє життя я ніколи не вимагала ні від сина, ні від дочки якоїсь допомоги чи подачок. Навпаки, коли настала зручна нагода, я залишила їх бабусі, а сама поїхала за кордон заробляти гроші аж в Норвегію. За 10 років забезпечила свою сім’ю житлом і навіть більше.

Син отримав суму грошей, достатню, щоб купити двокімнатну квартиру, після того, як додав трохи зі своїх особистих заощаджень, а доньці я придбала “однушку” прямо перед весіллям. Тож свій материнський обов’язок, вважаю, я повністю виконала.

За кордоном я займалася лише тим, що заробляла гроші. Моєї сили волі вистачило для того, щоб налаштуватися лише на цей режим. Я недоїдала, економила на якості житла та деяких продуктів. Не ходила на побачення, хоча багато хто запрошував. Той час для мене був чимось схожим на чуже життя.

Тож нічого дивного немає в тому, що, коли я зустріла нарешті гідного чоловіка, я закохалася в нього. Це третій факт, який я хотіла б про себе розповісти.

Тарас мене влаштовує всім. Він добрий, турботливий, роботящий і справді любить мене. Я повернулася додому з багаторічного відрядження, але поки ше працювала, я вважала, що було б безглуздо віддавати всі зароблені гроші дітям. Хоч я їх і люблю, але вони вже виросли. У них свої сім’ї та свої турботи. Крім того, ми не бачилися дуже великий проміжок часу.

Наївно було б вважати, що я буду головною людиною у їхньому житті. Отже, треба подумати вже і про себе саму. Отже якісь заощадження залишилися при мені.

Тут ми й познайомились з Тарасом. Мені порекомендували його як хорошого, роботящого чоловіка. Він і ще двоє молодших працівників зробили в мене вдома невеликий ремонт, завезли і вивезли будматеріали, навіть почистили колодязь.

Тарас був бригадиром, і якось ми домовилися зустрітися з ним, відзначити закінчення робіт. Ну а потім все закрутилося само собою. Особисто я закохалася, як школярка. Хоча мій супутник виявився на кілька років молодшим.

Дітям про мої стосунки я майже нічого не розповідала. Натякла, що в мене хтось з’явився. Але було видно, що до моїх слів вони всерйоз не прислухаються, а може їм просто не цікаво. Ну що ж, хай так буде.

Новий рік кожен із нас проводив по-своєму. Дочка з чоловіком та дитиною. Син – із дружиною, вони поки що не народили діток. А я з Тарасом, чим, до речі, дуже задоволена. Це було чудове свято, без переїдання, гучних криків та іншого. Лише ми удвох, закуски та приємна музика на фоні розмови.

Але на старий Новий рік діти вирішили напроситися святкувати до мене. Я довго їх відмовляла, бо знала, що вони все ще мріють про те, щоб звести мене разом із моїм колишнім чоловіком. Адже для них він є батьком. Та ще й підіграє так, ніби він у нашому шлюбі виявився жертвою. Я, звичайно, сказала, що це не можливо. Але син з донькою вирішили, що знають життя краще за мене.

Побачивши Тараса в моїй хаті, син якось дивно зреагував: він просто дивився в одну точку і мовчав, не промовивши жодного слова майже до кінця вечора. Наливав собі, закушував та й пив. Мабуть, він справді не міг повірити в те, що у його мами може бути новий чоловік у такому віці. Ну, що я можу сказати, це не мої проблеми. Потрібно було слухати мене раніше.

Дочка, навпаки, весь вечір чіплялася з розпитуваннями. І де ми вперше зустрілися і що думаємо робити далі. Прямо хотіла довідатися про всі таємниці. Ближче до кінця вечора пішли зовсім провокаційні питання. Скільки Тарас заробляє і таке інше.

А потім чоловіки почали сперечатися, я рознервувалась, а дочка щось стала кричати про свого батька. Кавардак почався. Потім у хід пішли руки, я стала всіх рознімати, і на цьому наше «свято» закінчилося. Діти пішли.

Син на порозі сказав, що ніколи не визнає Тараса вітчимом чи навіть знайомим. Він від нього, мовляв, чує брехню за версту. Дочка спершу заспокоювала мене, а потім сказала, щоб я прийшла до неї обов’язково. І там, у квартирі, яку я їй купила, вона навчатиме мене, як жити.

Тарас залишився у мене і допоміг мені прибрати бардак після дітей. Він нікого ні в чому не звинувачує, емоційним може бути кожен. Але того ж вечора він запропонував мені почати жити з ним разом, як серйозні, дорослі люди. Щоб разом, з усією відповідальністю та штампом у паспорті.

Я тоді ще не відійшла від подій і навіть не звернула на його слова уваги. З усім погодилася. А тепер ось думаю: на хіба мені здалося це весілля в моєму віці? Хіба у нас не може бути стосунків, збудованих на довірі, чи нам по 20 років? Все збираюся поговорити з Тарасом, але ніяк не наважуся.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page