Я до батьків чоловіка їздити тепер взагалі не збираюся після того, як вони накрили для нас стіл на Миколая. А кличуть же на Різдво і на новий рік ще! Та більше я до них не поїду, от присягаюся!
А взагалі-то цього року свято Миколая мало бути теплим і сімейним. Ну так я собі, принаймні, уявляла і планувала. Ми з чоловіком отримали запрошення від його батьків – «Приїжджайте, ми підготували сюрприз».
Я спершу не хотіла, але подумала: «Це ж Миколай, тепле сімейне душевне свято, треба спробувати ще раз». Якби я знала, чим це закінчиться, навіть не думала б збиратись.
Ми приїхали до свекрів десь о п’ятій вечора. З порога свекруха Ніна Павлівна зустріла нас звичним холодним поглядом, а свекор зробив спробу видати жарт, який, як завжди, виявився недоречним:
– Ну, знову гості без попередження!
Я навіть не відповіла, а просто зняла пальто і зайшла до вітальні. На столі – звичайний чайник, кілька печив, яблуко, розрізане навпіл, і банка варення. Це називалося «накрити стіл».
Я тихо запитала Влада:
– Це сюрприз такий?
– Може, щось ще принесуть, – прошепотів він, але сам виглядав збентеженим.
За столом свекруха почала сипати фразами:
– Ми тут цілий день готувались! Варення варили, яблука мили. Знаєш, як це важко в наші роки?
Я стримано усміхнулася, намагаючись не показувати, що почуваюся не у своїй тарілці. Ага, варення вони варили у грудні, спеціально, за її словами, яблук з льоху принесли, аби свіжого зварити.
Потім розпочалася друга частина вистави. Вони почали обговорювати наші витрати, натякаючи, що ми, напевно, «неправильно розподіляємо бюджет».
– От у наш час такого марнотратства не було, – мовила свекруха. – Ми на такі свята з усього села їжу збирали, а не витрачали на різні непотрібні речі – манікюр чи ще щось подібне.
– Мамо, ну що ти таке розказуєш? Ми просто живемо і дозволяємо собі щось купувати, – втрутився чоловік.
Але це лише підлило олійки, к то кажуть. Почалися натяки про те, що я впливаю на чоловіка, що раніше він був «економніший».
– Ну звісно, у всьому жінки винні, – не витримала я. – Але, якщо чесно, це вже не смішно.
І тут свекруха кинула фразу, яка остаточно вивела мене з себе:
– А що ти хотіла? Ми он готуємо, стараємося, а ти навіть печива не торкаєшся.
Я різко встала:
– Якщо для вас це старання – тоді зрозуміло, чому ми так рідко їздимо.
Чоловік спробував мене зупинити, але я вже йшла до дверей. За мною було чути, як свекруха щось бурчить, а свекор саркастично додає:
– От іще одна дуже ніжна.
У машині ми з чоловіком серйозно поговорили.
– Ти ж розумієш, що це вже перебір? – сказала я. – Вони навіть не намагаються нормально ставитись до мене і зустріти нас. як годиться, як мої батьки наприклад. Шкода лиш, що мої так далеко живуть. Я більше туди не поїду, вибач.
– Але ж це сім’я… Різдво, Новий рік… Вони на і на них вже запросили, Оленко.
– Твоя сім’я – це я. А там мене не поважають, я туди не їду. Дитині он навіть пакуночка з цукерками не приготували в такий день!
Влад мовчав. Здається, вперше почав усвідомлювати, як це виглядає збоку.
Тепер його батьки дзвонять і запрошують на Різдво. А я твердо вирішила: більше ні ногою до їхнього дому. Нехай чоловік їде сам, якщо хоче. Я ж залишуся там, де мене поважають і люблять, або просто проведу час з донечкою. Більше користі буде.
Ну чесно, а ви що думаєте про такі стосунки і посиденьки, як оце у нас з батьками мого чоловіка? Хіба це нормально? А їхати нам до них, щоб ви розуміли, дві години в одну сторону.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
