fbpx

На такий вчинок я змушена була піти у 38 років. Мені треба було підписати документи. А поки що все влаштується, мати планувала пожити у нас із чоловіком. Я довго не могла заснути. Було соромно перед чоловіком. Особливо соромно було перед дочкою. Вона була незадоволена: чоловік такий собі, робота безперспективна, а дітей нам заводити не варто

Я була саме такою дочкою, про яку мріє кожна жінка: слухняною, турботливою, працьовитою. Мати виховала мене саме так, і оточуючі не втомлювалися вітати її з тим, що вона так прекрасно впоралася з моїм вихованням.

Але я, гарна та вихована дівчинка, розірвала спілкування з нею. І хоча багато хто продовжує мене засуджувати, на такий вчинок я змушена була піти у 38 років.

На весільних фото мої батьки здаються щасливими людьми. Мама скоріше народила, щоб прив’язати чоловіка до себе. Але шлюб розпався вже за 4 роки. Чи стало причиною її нестримне бажання контролювати все і вся чи причина в іншій жінці, мені невідомо досі. Але цей провал, а саме так вона називала свій невдалий шлюб, сильно позначився на її самолюбстві.

Я ж, її дочка, постійно нагадувала їй про той “провал”. Про проект, що закінчився невдачею. Життя з матір’ю було непростим, адже воно намагалося зробити мене ідеальною дочкою. Такою, яку нікому не соромно показати.

Мене віддали на танці. Я цьому не раділа, заняття не приносили мені задоволення. Але суперечити не сміла і слухняно ходила. Особливого таланту у мене не виявили, на конкурсах перших місць не брала. У результаті мамі здалася, що від поганого чоловіка та діти народжуються безглузді. Ще один провал.

Я остаточно перетворилася на причину її бід. Саме я була поясненням її проблем із чоловіками та квитком у самотню старість. Від неї я дізналася, що в мене спина «ніби у візника» і непримітне обличчя. А від мого вигляду майже у будь-якій сукні мама зневажливо піднімала брову і підтискала губи.

Її пристрасть все контролювати виявлялася у всьому. Я у свої 15 повинна була складати речі тільки вказаним нею чином, а мої кишені та сумки вона регулярно перевіряла на наявність будь-яких “заборонених” предметів. До них належали навіть жуйки і записки від хлопчиків.

Так, за її словами, вона готувала мене до небезпечного та складного дорослого життя. Але навіть сьогодні, коли я дивлюся назад і оцінюю своє життя, мені здається, що найбільшою складністю була вона.

І все ж я не можу назвати її байдужою, черствою чи злою. Просто вона не вміла бути доброю і щиро любити, у ній не було тепла. Можливо, причиною цього є її непросте життя. Адже ростити дитину на той час було важко. І коли мої однолітки вважали ласощами хліб із цукром, у нас удома були м’ясо, вершкове масло та інший дефіцит. Я могла ходити в платні гуртки та добре одягатися.

Мені ж цього мало. Я заздрила подрузі Олі, для якої найближчою подругою була мама. І я теж хотіла просто сидіти з мамою на кухні, так само пити чай з цукром, а не зі згущеним молоком, і слухати її історії про молодість, про подруг і однокласників.

Я хотіла, щоб моя мама хоч інколи гладила мене по голові та посміхалася. Але моє життя з матір’ю було інше, вона вірила у інші цінності.

З роками нічого не змінилося. Я вийшла заміж, але мати була незадоволена: чоловік такий собі, робота безперспективна, а дітей нам взагалі заводити не варто. І все ж таки я народила дочку.

Даринка здавалася мені найдивовижнішою на світі. Але нова бабуся відразу визначила, що у онуки і волосся дуже рідке, і вушка так само стирчать (як у мене), і кмітливістю вона не відрізняється (як і я).

Незважаючи ні на що, мати вимагала моєї уваги. Мені треба було провідувати її щотижня. Варто було не приїхати, як на мою адресу одразу сипалися звинувачення у невдячності. Поява дитини її не бентежила. Вона продовжувала вважати, що я її вічна боржниця, а тому зобов’язана думати спочатку про неї, а вже потім про решту.

Останньою краплею стала її “геніальна” ідея продати нашу з нею квартиру, оскільки вона хоче купити житло поменше, а гроші, що залишилися, вкласти в бізнес свого знайомого.

Мені треба було підписати документи. А поки що все влаштується, мати планувала пожити у нас із чоловіком. Перспектива того, що життя з матір’ю під одним дахом знову стане реальністю, змусила мене збунтуватися. Мої докази, що це не гарна ідея, через яку вона може залишитися і без грошей, і без житла, її не переконали.

Вона звинуватила мене в невдячності. Заявила, що я тільки й чекаю, коли її не стане, щоби заволодіти квартирою. Це було занадто навіть для неї. Я висловила все, що думала, але про що ніколи не наважувалася сказати.

Додому я йшла, немов у тумані. Дочка вередувала в колясці, і я підвищила на Даринку голос прямо на вулиці. Вона заплакала ще дужче, і тільки більше роздратувала мене. Вдома я з порога наговорила різких слів чоловікові і демонстративно закрилася у своїй кімнаті.

Потім довго не могла заснути. Було соромно перед чоловіком. Особливо соромно було перед дочкою. Я ніби вже проживала цей момент, тільки на місці наляканої та заплаканої дитини була маленька я.

Тієї ночі я зрозуміла, що більше не хочу псувати своє життя. Я не хочу чути закиди та гордовиті міркування матері про те, які всі не такі й порожні. Я перестала відповідати на її дзвінки, перестала відвідувати та привозити продукти.

Мама має дах над головою і стабільний дохід, вона точно не пропаде. А якщо щось станеться, то двоюрідна сестра обіцяла дати мені знати.

До речі, лише сестра, чоловік та близька подруга підтримали мій вибір. Родичі, дізнавшись, що я не спілкуюся з матір’ю, припинили стосунки зі мною. Навіть малознайомі люди болісно реагують.

Я бачу, як, дізнавшись, що я не підтримую зв’язок із матір’ю, вони змінюють ставлення до мене. Змінюють у гірший бік.

Мені їх не переконати. Я не можу кожному розповісти історію свого життя. Ні, я нікому не мщу і нікого не караю. Я не пишаюся своїм вчинком. Але я хочу захистити свою сім’ю і особливо дочку від того, через що пройшла сама. Нарешті моє життя перестало бути схожим на поле бою. І це головне. Я сиала щасливою тільки ось такою непростою ціною. Всім добра й миру!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page