fbpx

На той час дітей у нас з Олегом ще не було. Ми молоді, веселі та закохані, вирішили поїхати до Трускавця в санаторій (попалась гаряча путівка). Я, скажу чесно, такий відпочинок обожнюю. І підлікують, і сил додадуть. У їдальні ми познайомились з сімейною парою. З ними і сталася у нас неприємність. Маємо науку на все життя

На той час дітей у нас з Олегом ще не було. Ми молоді, веселі та закохані, вирішили поїхати до Трускавця в санаторій (попалась гаряча путівка). Я, скажу чесно, такий відпочинок обожнюю. І підлікують, і сил додадуть. У їдальні ми познайомились з сімейною парою. З ними і сталася у нас неприємність. Маємо науку на все життя

Ми з чоловіком поїхали відпочивати в Карпати. Олегу вдалося взяти “гарячі” путівки в хороший санаторій.

Санаторій – це мій ідеальний варіант відпочинку. Тебе на годують, підлікують, а ти тільки ходи собі на процедури, в басейн, їдальню… Одним словом, гуляй і насолоджуйся безтурботним життям.

У їдальні ми познайомилися з однією молодою парою: чоловік Володя і дружина Оля. З ними ми сиділи за одним столом, і мінімум тричі на день (сніданок, обід і вечеря) зустрічалися. Володя, як і мій чоловік, служив за контрактом, а Оля була домогосподаркою.

Так як ми всі були приблизно одного віку, то спільну мову знайшли легко, і в один з днів вирішили всією компанією сходити ввечері в місцеве кафе.

У призначений час ми всі разом прийшли в кафе, сіли за столик, зробили замовлення, при цьому заздалегідь обговорили, що рахунок будемо ділити порівну. На нашому столі були загальні блюда: нарізка, салати, випивка.

Вечір вдався на славу. У кафе була шоу-програма, ми танцювали, веселись, брали участь в конкурсах. Загалом відпочивали.

Настав час іти, і ми попросили рахунок. І тут почалося те, чого ми з чоловіком навіть не очікували.

Рахунок взяв Володя і почав уважно його вивчати. Чоловік довго вдивлявся в найменування і ціни, я вже стала переживати, може нам чогось зайвого включили в рахунок. Але ні, в рахунку було те, що ми замовляли.

– Вов, скільки там? – не витримав і запитав мій чоловік.

– Стривай, – відповів йому Володя і звернувся до дружини, – Оль, а ти цей салат їла?

– Так, – відповіла йому жінка.

– А ось цей? – продовжував розпитування чоловік.

– Цей ні, не їла, – відповіла йому дружина.

– І я не їв. Значить за нього ми платити не будемо.

Почався поділ твоє-моє. А цього дуже вже не хотілося. Такий хороший вечір був. Сиділи за одним столом, разом їли, пили. А тепер що? Один одному в рот заглядати (в прямому сенсі) і рахувати, хто скільки ложок з’їв. Якось все це некрасиво.

Мій чоловік нагадав про домовленість оплатити рахунок порівну. На що Володя йому відповів питанням, чому він повинен платити за те, чого вони з дружиною не їли. Логічно!

Щоб не роздмухувати конфлікт і не псувати враження від вечора, я запропонувала, що зараз ми з чоловіком оплатимо весь рахунок, а молоді люди вночі все порахують і завтра вранці за сніданком віддадуть нам гроші за те, що вони з’їли. Всі зі мною погодилися.

Не знаю, яку Володя застосував методику розрахунку, і як довго він рахував, але на наступний ранок молоді люди віддали нам приблизно третину від загальної суми рахунку зі словами: “Ми тут порахували…”

Для себе ми з чоловіком вирішили, що гроші – не головне. Головне – це те естетичне і гастрономічне задоволення, що ми отримали в той вечір. Адже ми за цим йшли в кафе.

А вчинок Володі і Олі? На мій погляд, вони вчинили некрасиво. Але і для нас це була наука: не варто ходити в кафе чи ресторани з малознайомими людьми, тим більше, просити загальний рахунок.

Молоді люди, до речі, ще пару раз пропонували нам сходити разом кудись, але ми чемно відмовлялися. Ми ж то вже розумні, знаємо, чим справа може закінчитися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page