На той час, коли це сталося, ми з моїм чоловіком жили вже разом 11 років. І добре жили. Спочатку будинок побудували поруч з батьком, потім дітки пішли.
Діток у нас троє – Аня, їй 10 років, Алісі 7 років і маленькому Артемкові 2 рочки недавно виповнилося.
Я по вдома крутюся, чоловік на роботі, все добре.
Нам завжди сусіди заздрили – і з батьками ми в мирі та в ладу жили, і з братом мого чоловіка Сашка теж завжди ладнали. А чого не ладнати? Брат за Олександра старший на 2 роки, його Максимом звуть. Можна сказати, макс Сашка і виростив. Батьки їхні тоді працювали багато, а Максим за Сашком і в садок бігав, і в школу потім його відправляв, і уроки з ним робив.
Одним словом, Макс для чоловіка авторитет беззаперечний. І чого ж я стану рідних братів сварити. Та й приводу не було на те ніякого. Дружина максима Оля – дуже приємна тиха така жінка. Ми з нею і про в’язання могли поговорити, і про всякі квіточки. В селі не всі до квіточок добре ставляться, їм би грядки встигнути прополоти, а ми з Ольгою і замовляли разом, і обмінювалися, і навіть самі їздили в місто на виставку квітів купувати всякі корінці. Зате і двори у нас – суцільна клумба, що у мене, що у Олі. Гарна вона жінка, одне ось тільки у неї горе – не могла вона діток народити. Щось там у неї по жіночій лінії. Я підтримувала і заспокоювала її, як могла. Завжди їй говорила:
– Та не переймайся ти! Он, подивися, що по телевізору робиться! Мужики без баб дітьми обзаводяться. Зірки, яким вже правнуків няньчити пора, самі батьками стають. А ти молода, сильна, ну, щось зі здоров’ям – та зараз знаєш як медицина в гору крокує? Не мине й року – вилікують. щось придумають і запропонують вам з Максом.
Оля так хотіла вірити, що у неї навіть очі спалахували. Але час минав, а ніяка медицина їм з Максимом допомогти не могла.
***
У той день ми хрестили Артемка. Треба було раніше, але чогось дочекалися аж до двох років. Але не нічого, краще пізно. он є навіть дорослі охрещуються.
Хрещеним батьком, звичайно ж, мій Сашко Макса свого запросив. А той і радий. Він і справді так малечу любив. До нас приходив, поки з усіма дітьми не привітається, поки їх на руках не перетягає всіх, до чоловіка не підійде. І разу не було, щоб без подарунка до дітвори заявився. А вже наша малеча навколо нього такі хороводи водила!
Отже, зібралися ми Артемка хрестити. У церкві все пройшло, як треба, потім всі зібралися і до нас додому поїхали – треба ж відзначити таку справу.
Приїхали, я на стіл накрила – з вечора наготувала, повний стіл заставила. Всі сіли, випили, як слід, розговорилися. Мужики про своє говорять, ми з Олею якийсь візерунок розбираємо. Тут же батьки Сашка і Макса сидять, друзі наші, а діти лізуть до Максима на руки.
– Артеме! Ну куди ти знову заліз? – раз у раз обсмикувала я меншого.
Але Макс тільки відмахувався:
– Та ну тебе, я ж не чужий.
Засиділися допізна. Я пішла дітлахів спати укладати, а Оля за столом наглядати залишилася. Чую – вже і батьки додому зібралися, і друзі попрощалися. Ну, думаю, і добре. пізненькь вже. Зараз дітвору вкладу, і посидимо з олею та з Максимом, в карти пограємо. Любили ми пара на пару грати – хлопчики проти дівчаток.
Заколисую Артемка, дивлюся – в кімнату Максим з Сашком заходять.
– Давай, Тань, я Артемка поколисаю, – каже Сашко. – Тут тобі Макс щось сказати хоче.
– Ой, та знаю я, що він хоче сказати, – усміхнулася я. – Напевно, буде на риболовлю тебе відпрошувати. Максе, і не проси- не відпущу! Лід зараз тонкий, он минулого року Івченко під воду пішов, досі ніхто не знайшов.
– Та не про це я, – відмахнувся Макс і раптом випалив: – Народи мені дитину, га?
Я навіть оніміла від несподіванки. І, головне, дивлюся – Сашко це чує, але ніякорї реакції, на кшталт, як так і треба. Ніяк не реагує! А Макса як прорвало:
– Тань, ну ти ж бачиш, ніяк у нас з Ольгою не виходить це справа. Кожного разу до вас іду, у мене душа на шматки рветься. Ще рочок-другий – і пізно буде. Ну не можу я Ольгу кинути! А вона мені народити не може. Я он у вас сижу – і весело у вас завжди, і сміх дитячий, і лепет, а у нас… Як живцем в стіні замуровані.
– Максе, а… можна ж з дитячого будинку взяти, – не знала, що відповісти я.
– Можна, можна! Та тільки у мене на роботі одні взяв – з лікарень не вилазять. Спочатку дитинка начебто здоровенька була, а потім як посипалося всяке… Це ризик у будь-якому разі… А у вас всі дітлахи здорові. І я здоровий. Йому у нас добре буде, Тань!
-Максиме, та ти в своєму розумі? Це як же я буду 9 місяців дитинку під серцем носити, а потім його тобі подарую, так, чи що? Знайди маму сурогатну, зараз це запросто робиться.
– Ще б не знайти! – пирхнув Макс. – Тільки, знаєш, скільки вони просять? Одним мільйоном не обійдешся! А тут… Ти тільки народиш, ми поїдемо звідси, щоб очі вам не муляти. А ще я від батьківської спадщини відмовлюся – нехай все на Сашка переписує. За дитину, га?
– Ой, постривай… Чогось в горлі почало дерти… піду поп’ю води…
Вискочила я і відразу до Олі:
– Ти чула, що наші хлопи придумали? – запитала я її. – Ось вже зовсім з розуму вижили!
– А чого вижили… – сумно зітхнула Оля. – По – іншому ніяк. Покине він мене, якщо дитини не буде. Туи вже точно – дитину народиш, а на Макса не зазіхнеш, а інша… Залишуся я на старість сама, як перст. Кому я така потрібна?
Одним словом, довго ще ми розмову вели. І мій чоловік брата повністю підтримував. Він його завжди підтримує. Навіть тут. А я от собі місця не знаходжу!₴ Зараз все від мене залежить, треба відповідь давати, а я… Ніяк зважитися не можу. І не відмахнешься – справа ж серйозна. Можливо, хтось пораду якусь слушну дасть?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
