На той момент я була заміжня і в мене був трирічний синочок Марко. Наші стосунки з Віктором давно вже були натягнутими, ми просто жили під одним дахом заради дитини.
Якось в наше місто приїхав Влас, мій друг дитинства, ми з одного села. Ми зустрілися а вулиці. Поговорили, обмінялися телефонами, бо до цього іноді спілкувалися лише у соцмережі, я знала, що він розлучений. І ввечері Влас написав мені. Я не відповіла. він написа ще. І я вирішила йому відповісти… Це була відмова від спілкування з повідомленням, що у мене є чоловік.
Наступного дняу мене був день народження і так вийшло, що мені ні з ким було його відсвяткувати (Віктор поїхав допомагати на дачі своїм батькам), а листування з Власом вже стало мені цікавим. Він пропонував мені зустрітися, а мені було і лячно і бентежно…
Я зважилася. Ризикнула, так би мовити! Ми відзначили мій день народження, довго спілкувалися на всілякі теми, і ніяк не могли розійтися ввечері, мій синочок нам зовсім не заважав, він не злазив у Власа з рук, поки ми сиділи у кафе, а потім прогулювалися…
Влас виявився повністю моїм чоловіком: у нас однакові погляди на життя і інтереси. Словом, вже 7 років він мій чоловік. У мене щасливий шлюб і вже є ще й донечка Марічка. Ми повернулися жити в наше село, у хату чоловікової бабусі, зробили у ній ремонт. Ми тут дуже щасливі.
Ніколи не впадайте у відчай! Дива трапляються, коли їх зовсім не чекаєш! Головне – вірити у краще.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
