fbpx

На весілля нам зі Степаном мої батьки подарували робот пилосос, а ось мої свекри золото, що мені, що нареченому. Але найбільшим подарунком таки були ключі від квартири. Мої батьки живуть тим правилом: “Ми самі всього доробилися і дітей нам ніхто не бавив, і ви так маєте жити”. Свекри ж навпаки вважають: “Ми всього самі доробилися, тому знаємо, як це важко, ще й дитина маленька”. Соромно за маму, дуже соромно!

На весілля нам зі Степаном мої батьки подарували робот пилосос, а ось мої свекри золото, що мені, що нареченому. Але найбільшим подарунком таки були ключі від квартири. Мої батьки живуть тим правилом: “Ми самі всього доробилися і дітей нам ніхто не бавив, і ви так маєте жити”. Свекри ж навпаки вважають: “Ми всього самі доробилися, тому знаємо, як це важко, ще й дитина маленька”. Соромно за маму, дуже соромно!

Як це трапляється в житті, ніби й дуже схожі дві сім’ї: мої батьки і батьки мого чоловіка Степана. Все життя і ті і інші важко працювали, щоб заробити на власне житло.

Але тепер, коли ми зі Степаном відгуляли весілля, допомагають нам лише мої свекри.

Нас у батьків було дві дочки. Я молодша, є ще старша на п’ять років сестра Уляна. Сестра вийшла заміж за поляка, там з ним і живе, ми зустрічаємось не часто, більше переписуємось.

Мама з татом сказала, раз вони Уляні з весіллям не допомагали, значить і мені не будуть, щоб різниці не робити. Але річ в тім, що Уляна як такого весілля не робила, вони просто розписалися, бо сестра була при надії.

Але ми з чоловіком також вирішили, що не на часі пишні гуляння, тому після розписки просто пішли на суші.

Мої батьки на нашу розписку подарували нам робот пилосос, і це я вважаю, сильно з їх боку, бо подарунками вони особливо мене не балували. Свекри ж подарували мені золоті сережки, а Степану ланцюжок.

Мої батьки живуть тим правилом: “Ми самі всього доробилися і дітей нам ніхто не бавив, і ви так маєте жити”.

А ось у свекрів все з точністю до навпаки: “Ми самі всього доробилися, тому знаємо як це важко починати сімейне життя не маючи нічого”.

Так і сталося, що відразу ж після весілля свекри вручили нам зі Степаном ключі від квартири, яка по документах належала їм, але нам було все рівно, бо це краще, ніж по орендованих скитатися.

На перший поклик свекруха бігла до нас, моя ж мама, навіть коли появилася її онучка, не питала, чи потрібна допомога. Скільки наша Алінка має іграшок, подарованих батьками Степана – не злічити.

Ніколи вони з пустими руками не йдуть. А ось мої батьки краще кудись поїдуть і відпочинуть, ніж нам копійкою допоможуть.

Інколи здається, що моя рідна мама насправді моя свекруха. І з колясочкою погуляє і мудру пораду дасть.

Так мені обідно за маму, чому вона хоч на п’ятдесят відсотків не така, як моя свекруха? Чи міняється такі люди?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page