Ця історія з нами сталася 16 років тому. Ми Захаром жили у сусідніх селах, майже не знали одне одного. А ось батьки наш дуже дружили родинами.
У той час мій тато і батько Захара займалися сільським господарством, брали у людей паї в оренду, обробляли землю, вирощували на ній сонях, буряки, кукурудзу, кавуни та інші культури. Пайщикам платили грошима і продуктами, всі були задоволені. Тяжка то була робота, відповідальна, адже родюча земля і хороші врожаї – це результат великої праці, яка залежить від дуже багатьох чинників, погодних умов і уміння землеробів, якими були наші батьки.
Мами наші займалися домашнім господарством, турбувалися про нас, дітей. Татусі ж майже завжди були у полях, і нас малих з собою брали часто. За збігом і я, і Захар були у своїх батьків єдиними дітьми.
Як там вже домовилися наші родини, коли ми ще було дітьми, хто знає. Спочатку вони просто шуткували, що поженять нас, коли ми виростемо, називали одне одного сватами. Ми не надавали тому значення, навіть сердилися на батьків через такі жарти. У мене було своє життя, свої друзі, у Захара – аналогічно.
І ось нам майже по 22 роки. Тобто мені 22, Захару – 24. Збирають нас батьки у нас вдома, сідають перед нами одні й другі і оголошують: всі ті розмови були не жартами, ми дійсно хочемо, аби ви одружилися. Ми забезпечимо вас підтримкою, житлом, достойним спадком. За умови, що ви погоджуєтеся на нашу пропозицію, ми об’єднаємо наші господарства у одну величеньку агрофірму, дамо вам кенрівні посади на новому підприємстві, адже ви обоє – з гарною освітою, розумні, молоді, перспективні. Ну, а як відмовитеся – це ваше право – тоді вирушайте у доросле життя без нашої допомоги.
Що нам було робити? Ми тоді пішли з Захаром прогулятися, ходили селом майже всю ту коротку літню ніч, говорили, думали, обурювалися, будували сценарії розвитку подій і нашого життя.
На весільному рушнику, як зараз пам’ятаю, ми з Захаром стояли, обоє сумно понуривши голови. Ще б пак, відчували себе у якомусь там позаминулому столітті, коли за дітей все вирішують батьки.
Минули роки.
Підприємство, яке створили колись наші батьки, тепер наша сімейна справа. Ми здолали купу труднощі і криз, особливо останнім часом, але вистояли і продовжуємо працювати на землі. Вирощуємо різні культури, налагодили виробництво якісних олій. У нас з Захаром діти-підлітки, великий затишний будинок.
Ми з чоловіком кохаємо і поважаємо одне одного вже багато років, допомагаємо нашим постарілим, але ще міцненьким батькам. І ми безмежно їм вдячні за ту мудрість, яку вони проявили тоді, а собі – за те, що їх послухалися.
Аватор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
