На відміну від багатьох матерів, я б навіть хотіла, щоб мій син пішов захищати Україну. А він “заховався” у мене.
Протягом 5 років ми із чоловіком намагалися завести дитину. Скільки сліз було пролито, не передати словами! Особливо того дня, коли я побачила заповітні 2 смужки.
Мені на той момент було 30 років, і я розуміла, що з пізньою дитиною можуть бути проблеми. Так, зараз нікого не здивуєш пізнім материнством. Але в мої роки це не було прийнято.
Коли народився Валера, я довго не могла оговтатися. Багато думала про те, скільки років мине, доки він виросте, здобуде освіту, створить свою сім’ю. Поки справа дійде до онуків, я зовсім постарів. Зараз мені 65, синові 35, і він досі не одружився, ще й з роботи пішов недавно.
Все життя він прожив у батьківській хаті. Ми з чоловіком були не проти, та й син не квапився з’їжджати. А коли чоловіка не стало, він ще більше прив’язався до мене.
Я віддавала Валері всю турботу, намагалася заглушити свою гіркоту від втрати чоловіка. Але бажання погратися з рідним онуком чи онукою також не залишало мене.
Якось я наважилася поговорити з сином. Мудрити не стала і прямо запитала, чому він не хоче одружуватися та заводити дітей. Адже мають бути на це причини?
Моє запитання трохи його здивувало. Але він відповів цілком спокійно:
– Мамо, я завжди вважав тебе мудрою жінкою. Невже ти сама не розумієш? Мені скоро 36 років, і я вже давно не маленький хлопчик. Але все своє життя я прожив у цій квартирі, де всі мене опікувалися. Я нічого не потребую, ти дала мені все для комфортного життя. І, якщо чесно, я думаю, що залежний від тебе. Іноді мені здається, що я вже маю дружину. Ти ніби взяла на себе цю роль. Готуєш, переш, купуєш нову білизну, прасуєш сорочки. Мене влаштовують безтурбртні побачення й зустрічі з жінками, але не більше.
Знаю, це звучить не зовсім нормально, але я звик до такого життя. Мені зручно бути несамостійним, мені це подобається. Навіщо мені одружуватися і витрачати своє життя на когось ще? Так, у мене були і є жінки. Але жодна з них не зрівняється з тобою. Жодна не зможе покохати мене так само, як і ти. Не чекай, що в тебе з’являться онуки. Краще займися чимось цікавим. Може, заведемо кота?
Подив, неприйняття, сльози… Що я наробила? Своїми руками зруйнувала щасливу старість. Адже чоловік часто казав, щоб я перестала няньчитися із сином. Як же він мав рацію! Я так сильно чекала дитину, що зрештою присвятила Валері все життя. Працювала, турбувалася про нього днями та ночами, аби йому було добре. Найкраща школа, університет, одяг… І до чого все це спричинило?
Я не знаю, що робити тепер. Невже це кінець і решту своїх днів я проведу, утримуючи дорослого сина? Але ж і виставити його не можу, це не по-материнськи і безглуздо. Я маю тільки Валеру, і я люблю його. Що ж мені робити? Дайте будь ласка якусь пораду!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
