На вокзал я приїхала заздалегідь, тому глянувши на який перон прибуває потяг, направилась шукати тихе та скромне місце. Увійшовши в кав’ярню я одразу ж помітила молоду красиву жінку, а поруч з нею трьох зовсім маленьких дівчаток і великий чемодан, я вже мовчу про рюкзак та коляску. Зрозумівши, що чоловіка разом з ними немає, я вирішила їм допомогти, і ось що з цього вийшло
“Язик до Києва заведе”
Цей вислів полюбляє повторювати моя мама. Вона завжди може підійти до незнайомої людини на вулиці та розпочати розмову.
Така риса дісталася від неї і мені. Жодних сумнівів чи остраху, щоб запитати щось у незнайомця. І мені це завжди допомагало.
Одного разу після концерту відомого українського співака, рухаючись до виходу з майданчику, я розговорилася з мамою і донькою. Запитала про їхні враження — і розмову було вже не зупинити. Зрештою, вони запропонували підвезти мене, а я з вдячністю погодилася.
Інша історія трапилася зі мною, коли після відпустки зі славетного Львова я рухалася в напрямку дому. До мого рейсу на Київ було ще дві години. Аж раптом мою увагу привертає молода красива жінка з трьома дітьми і величезною валізою, окрім рюкзака за плечима і дитячого візка для немовляти.
Я одразу запропонувала допомогти як з її дівчатками, так і з багажем. Звісно, вона погодилася. І чекаючи оголошення посадки, ми познайомилися. Як виявилося, з нею були троє доньок: дві ходять до дитсадка, а третя ще немовля. Їхали вони до тата в Київ, який облаштовував для них житло, тому й поїхав на декілька тижнів раніше сам.
З трьома малюками їй було важко на вокзалі, а я з’явилася саме вчасно. Досить швидко ми порозумілися з її доньками і після прибуття в Київ вони не хотіли зі мною розлучатися. Як і я з ними.
Після цієї поїздки доля подарувала мені ще одну чудову подругу, а тепер вже й куму.
А у вас виникає острах, коли потрібно підійти до незнайомої людини? Можливо, є й цікаві історії. Поділіться ними.
Автор – Ірина Листопад
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
