fbpx
життєві історії
На вихідні Ліля знову привезла нам дівчаток. В хату вона навіть не заходила. Витягла з автівки пакет з одягом, дівчаткам одягла по рюкзачку, і ми пішли в будинок. Я розумію, дітки Лілі з чоловіком дались не легко. Вони пять років чекали на “лелеку”. Ми з дружиною не переставали просити в Бога цей дарунок. І він почув наші молитви, і подарував дітям двійняток. Не думав, що писатиму таке, але дочка чинить не гарно

На вихідні Ліля знову привезла нам дівчаток. В хату вона навіть не заходила. Витягла з автівки пакет з одягом, дівчаткам одягла по рюкзачку, і ми пішли в будинок. Я розумію, дітки Лілі з чоловіком дались не легко. Вони пять років чекали на “лелеку”. Ми з дружиною не переставали просити в Бога цей дарунок. І він почув наші молитви, і подарував дітям двійняток. Не думав, що писатиму таке, але дочка чинить не гарно.

Може, проблема у вихованні, але я нічого не можу з цим вдіяти. Я не відчуваю жодних почуттів до онучок і не хочу з ними бачитися.

Коли наша дочка повідомила, що скоро стане мамою, ми були з дружиною щасливі за неї. Ліля мала певні проблеми з цим, тому ми її всіляко підтримували і просили у Бога, щоб подарував нам здорового онука.

При огляді Лілі сказали, що буде двійня. Чесно? Я був здивований, але з нетерпінням чекав появу дівчаток. Та й за доньку серце раділо, що за один раз стане мамою двох діточок.

Із перших днів появи на світ онучок моя дружина дуже допомагала Лілі. Незабаром дівчатка, яких батьки назвали Вірою і Надією, почали залишатися у нас навіть із ночівлею. А потім взагалі вихідні стали “нашими” днями – онуки начебто прописалися у нас.

Тепер їм за 6 років. Ми втомилися від них, якщо бути відвертими. Вони зовсім не виховані, утримати їх дома неможливо. Коли вони приходять до нас, перевертають усю квартиру верх дном. Нас вони вважають порожнім місцем зовсім не реагують на зауваження. Ми радіємо, коли Ліля їх забирає додому.

Ми намагаємось будувати з ними довірчі стосунки, але ні Віра ні Надія зовсім не йдуть на контакт. Дружина пояснює їм, що вони поводяться неналежним чином, проте ті й слухати не хочуть бабусі. Ось ми й почали їх “виховувати” і ставити в куток. Ліля про це дізналася і сильно розсердилась.

Вона заборонила нам це робити.

Минулого тижня ми взагалі помітили, що в нас зникли гроші, так, сума не велика, 200 гривень, але з того все починається. І це, хочу зауважити – дівчатка. Боюсь подумати, що було б, якби на світ з’явилися хлопчаки. Я знаю, що це зробили онучки, адже більше нікого в нас дома не було.

Я не хочу більше їх бачити у нашому домі. Нехай донька сама їх виховує та няньчить, раз вказує, як із ними поводитися. Скоро вони взагалі нас ні за що матимуть, а нам і надалі терпіти? Ні, ми втомилися! В такому віці нам з дружиною хочеться тиші та спокою.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!