Як тільки прийшов з армії, одразу ж мені до душі припала Мирося. Вона, вся така чарівна, тендітна, а запах її волосся – просто зачаровував. Я робив все, лиш би ця красуня, на яку заглядалися всі хлопці в селі, була моєю.
Все так і сталося. Ми поженилися. Купили в селі ділянку, почали будуватися. Можна сказати, я сам цю хату і звів. В селі багато моїх друзів, родичів. Ми ходили один до одного і допомагали. Грошей за таку роботу ніхто не брав.
Поки зводився будинок, у нас з Миросею народилася Яна. Ми й до того любили і шанували один одного, а з появою на світ донечки, ми світилися від щастя. Це ще більше скріпило нашу сім’ю.
Через рік ми повністю переїхали в обладнаний всім необхідним будинок. Я свою Миросю, можна сказати, балував. На той час ніхто в селі й чути не чув про пральну машинку, а я поїхав до Польщі і привіз. Так само сталося і з пилососом, великим холодильником, про міксери і електричну м’ясорубку я вже й мовчу.
Я просто відчував її любов, підтримку і хотів зробити її найщасливішою жінкою на світі.
Через п’ять років моя Мирослава носила під серцем друге дитятко. Нашому щастю не було меж. Ми так довго цього прагнули. Але 23 січня наше життя перевернулося з ніг на голову.
Іванко народився хвореньким. Лікарі не давали жодних шансів. Але ми з дружиною не здавалися. Де ми тільки не були, до яких світил медицини не зверталися…
Жити стало важче. Мирослава весь свій час присвячувала сину. Я в той час все більше і більше працював, бо всі ці процедури дуже дорогі.
Коли Іванку було три роки, знайомі нам порекомендували хорошу клініку в Києві. Ми довго не думали, і через тиждень я завіз Миросю з Іванком на лікування.
Лікування тривало близько пів року. Я декілька разів навідувався до них, але ж і дома я був потрібний доньці.
Та одного разу, коли я приїхав до них, то побачив, як мою дружину обіймає кремезний чоловік. Того дня ми поговорили. Виявляється цей Міша також лежав в клініці зі своїм сином, дружина не витримала такого навантаження і залишила його. Ось вони й вирішили втішати одне одного.
Міша, коли зрозумів, що я все знаю, сказав Миросі, що не збирається розбивати сім’ю, що все це було простим захопленням.
Мирослава довго просила у мене прощення. Я пробачив, але на душі залишилася важкість. Дуже важко пробачити зраду.
Через декілька років наш Іванко став ангеликом. Ми як і жили, так і живемо в нашому будинку, правда, як сусіди. Недавно наша Яна вийшла заміж. Переїхала до чоловіка, а ми так і залишилися чужими в одній будівлі.
Не знаю, може треба було розбігтися.
Для чого Мирослава так вчинила зі мною? Я був готовий зірку для неї з неба дістати, а вона…
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
