На вихідних мали бути іменини моєї внучки. – А Юля не буде проти, – спитала я сина, знаючи “хороший” характер своєї невістки. – Ні, мам, чого ти. – Я дуже скучила за онуками, тому прикупивши смаколиків до столу, і подарунків дітям, попрямувала до них. В коридорі мене зустрів лише син. Сама Юля навіть з дивана не піднялася, та що казати, навіть голову в мою сторону не повернула.
Мені 65 років і навіть маючи сина, а також онуків, я відчуваю себе зовсім самотньою. А вся справа в тому, що 15 років тому мій Дмитро одружився на Юлі і як він говорить, став неймовірно щасливий. Та тільки нещасною стала я. Не подумайте, я сина не ревную і ніколи не втручалася в їхні стосунки. Та тільки як з’явилася Юля, я стала геть нікому не потрібна. Все через те, що відносини у нас з невісткою не склалися.
Я намагалася стільки раз знайти з нею спільну мову, допомогти в чомусь, підказати, але всі мої спроби сприймалися Юлею як щось погане. Коли не подзвоню, вони зайняті своїми справами. Намагаюся дати пораду з добра – їм поради мої не потрібні. Передаю передачу з їжею і якимось одягом для внучок – все їм не те і все не так. Я навіть в гості перестала до них їздити і свята з ними святкувати. Чого тільки вартий злий погляд невістки, яка всім своїм виглядом дає зрозуміти, що мене не чекали в їхньому будинку.
Вже 15 років я святкую всі свята з подругами. Але ось одної недавно не стало, друга занедужала, третя поїхала до дітей жити. Ну і я залишилася одна.
Телефонує Дмитро, каже, щоб я приїжджала, до них на вихідні, у одної внучки мали бути іменини. Я кілька разів перепитала, чи не буде Юля проти. На що відповів син мій, що вона тільки за, в чому я сумніваюся, але вирішила поїхати. За онуками скучила і так хотіла побачити сина.
Купила онукам подарунки, прикупила трохи продуктів також до столу, ну і поїхала до сина з невісткою. Приїжджаю, а в квартирі безлад, немає де ступити. Невістка спокійно лежить на дивані, щось клацає в телефоні, навіть не встала сказати мені доброго дня, діти теж в телефонах. Скрізь пил, розкидані речі. Я давай всіх піднімати і говорити, що треба ж прибрати, як так святкувати можна взагалі.
На що Юля мені видає, що їй не до свята. Вона втомилася і хоче лежати. Підійшла я до онуків, кажу, щоб поставили телефони і почали зі мною прибирати. І ось підривається невістка і починає “говорити” на всю квартиру, чому я командую в її будинку і що раз я така “директорка”, то щоб забиралася назад до себе.
Я як стояла на місці, мало не провалилася крізь землю. Дмитро стоїть дивиться і мовчить, невістка щось пищить на всю хату, а мені так прикро. Що ж я такого поганого зробила? Просто хотіла щоб свято було як свято. Зібралася і поїхала до себе назад. Думаєте, Дмитро хоч подзвонив? Ні, навіть не думав. Я так розумію, більше сина у мене немає, та й сім’ї теж. Ось так ось я залишилася одна.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
