fbpx

На вихідних ми на дачі були, бо вже і огірки дозріли і сама дача в лісочку де прохолода, ось ми там і рятуємось від спеки. Ми з дітьми якийсь фільм увімкнули на планшеті в бесідці, як під’їжджає автівка, а з неї Іванна Йосипівна виходить і сміється на всі 32. – Вже не буду твого чоловіка смикати. Сама їздити буду. – Але річ в тім, що за автівку кредит має платити мій чоловік з загального бюджету. – Ну а як ти хотіла? Я ж тобі такого хорошого чоловіка виховала. Тепер ваша черга мені допомагати

– Ти, Маринко, постійно злилася, що я Володю смикаю з тою машиною. Ось, полюбуйтеся! Тепер я маю свої колеса, куди хочу, туди їду, – сказала мені свекруха, коли приїхала в суботу на нашу дачу.

Я знала, що Іванна Йосипівна пішла вчитися на права, але якщо чесно, думала, що це якийсь жарт.

Але було б нам смішно, якби не так гірко, бо щоб купити ту автівку свекруха взяла чималий кредит, який має платити єдиний син, бо вона свого часу всю душу з чоловіком в нього вклала.

Сказати, що вони так увагу сину приділяли, не скажу. Два роки Володя вчився грі на гітарі і місяць часу ходив на боротьбу. Після того, як сказали купити спеціальний костюм, свекруха Володю звідти забрала, бо цей спорт небезпечний. Ось і весь розвиток.

Ми з Володею живемо окремо, маємо своє житло. Поки свекор був на цьому світі, свекруха нас не чіпала, а після того, як чоловіка не стало, вона стала в нас постійною гостею.

Скільки вона в нас кави перепила, годі й сказати. Але я мовчала. Потім пішла в рух наша автівка. (до того її чоловік возив на Волзі)

То її в клініку завезти, то в перукарню то на масаж.

Навіть у вихідні спокою не давала. Все Володя її кудись возив, а бензин же гроші коштує, які вона не давала.

– Дякую, синочок! Дай бог тобі файної жінки, говорила вона і усміхалася в мою сторону.

Коли вже в нас почало не хватати грошей на сім’ю я почала обурювати в голос, а на диво запити свекрухи в цей момент тільки зростали.

Вже доходило до того, що Володя їй і за комунальні платив і рахунки на телефоні поповнював.

То виходить, що я працюю з чоловіком щоб його мамцю кормити.

Якось я потроху її апетити зменшувала, щоб не було в хаті “бурі”.

А на вихідних ми на дачі були, бо вже і огірки дозріли і сама дача в лісочку де прохолода, ось ми там і рятуємось від спеки.

Ми з дітьми якийсь фільм увімкнули на планшеті в бесідці, як під’їжджає автівка, а з неї Іванна Йосипівна виходить і сміється на всі 32.

– Вже не буду твого чоловіка смикати. Сама їздити буду.

Але річ в тім, що за автівку кредит має платити мій чоловік з загального бюджету.

– Ну а як ти хотіла? Я ж тобі такого хорошого чоловіка виховала. Тепер ваша черга мені допомагати.

Я вам кажу, моїй злості немає меж.

Ну це треба ще таку наглість мати…

Я казала чоловіку, щоб і не думав платити, але Володя то добра душа, він проти мамці не піде.

Як мері бути в цій ситуації?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page