На вихідних у чоловіка був ювілей – 35 років. Готуватися почали за кілька днів – було вирішено відзначати у нас у дворі. Ми закупили фрукти-овочі-консервацію, за м’ясом планували їхати в п’ятницю ввечері. Тоді ж і замаринувати, а в суботу нагодувати гостей смачним шашликом. Свекруха наполягала на ресторані, але у нас кредит на будинок, тому зайвих коштів просто немає.
Всі плани накрилися мідним тазом – в п’ятницю вранці я пішла будити доньку в садок, а дитина з температурою. Лоб гарячущий, соплі – до пупа. Чоловіка на роботу відправила, сама колезі зателефонувала, Наталці, ми з нею часто одна одну підміняємо, благо, діти у нас одночасно не хворіють. Дочекавшись восьмої ранку, я викликала лікаря додому. До приходу лікаря донька почала кашляти.
Педіатр залишивши список призначень і пішов.
Я зателефонувала чоловікові. День народження було вирішено скасувати. Я на цьому не наполягала – гості, що знаходяться у дворі в альтанці, навряд чи могли б зашкодити дитині, я б залишилася з донькою, а чоловік зміг би спокійно відзначити свій ювілей у компанії друзів і родичів.
– Мені совість не дозволить сидіти, їсти шашлик і радіти, коли я буду знати, що малявка там хворіє, а ти навколо неї носишся. Потім відсвяткуємо, нічого. Я за тортиком завтра поїду, посидимо у дочки в кімнаті, чай поп’ємо.
Я спробувала переконати Романа, але, в глибині душі шалено зраділа його рішенню залишитися з нами і скасувати гостей.
Нелегке завдання обдзвонити гостей лягло на мої плечі. Єдине, я попросила чоловіка, щоб своїй мамі він подзвонив сам. Стосунки у нас останнім часом стали так собі. І почалося це «так собі» в акурат після покупки будинку. До цього все було добре – подарунки на дні народження, взаємна допомога, приїзди одне до одного в гості.
Але варто було нам з чоловіком взяти кредит, свекруху як підмінили. Причину охолодження я дізналася випадково – стала мимовільним свідком розмови, де свекруха цікавилася, чи не боїться її син, що потім я його кину і будинок мені залишиться?
– Мамо, Ірина – мати моєї дитини. Буде цілком логічним, якщо при розлученні будинок залишиться їм. Я – мужик, ще зароблю. І взагалі, з чого ти взяла, що ми розлучимося? – тоді відповів Рома своїй мамі.
Я розумію, вона переживає за сина, як би він на вулиці не залишився після виплати кредиту. Але мій чоловік – доросла людина, і у нього є своя голова на плечах! І раз він вирішив, що подібного не станеться і так ризикнув, то це це тільки його справа. А ніяк не справа його мами. На пряму розмову з мамою чоловіка я не наважилася. Тому останній рік ми з нею були в режимі «холодної війни». У мене була одна надія – побачивши, який міцний і щасливий у нас шлюб, і що розлученням навіть і не пахне, вона пом’якшиться і все буде, як і раніше.
У п’ятницю ввечері ми поклали дочку спати з нами, поклавши градусник під подушку, щоб далеко не бігати. А
ранок суботи розпочалося з приходу гостей.
– З днем народження, мій милий сину! Час летить – на кшталт, недавно нас з тобою виписували, а сьогодні тобі вже 35! – свекруха змахнула сльозу. – Ось, візьми, я Улянці принесла – там яблучка, вітамінки і лялька, яку вона хотіла! Ну і інтереси у нинішніх дітей – лялька. що злякатися можна.
– Дякую, мамо, дуже несподівано. А ти чому тут? Улянка хворіє, я ж тобі дзвонив вчора, попросив не приходити. Улянка видужає, ми обов’язково з тобою кудись сходимо, відзначимо.
– Ось ще, внучка ж жива-здорова, нежить і кашель – не хвороба. З нею нехай мати сидить, а у тебе – ювілей! Між іншим, це і моє свято! І якщо ти від свого відмовився, то моє відбудеться! Скоро Люда приїде, з сином. І Федір з дочками. А ще скоро торт привезуть. Я тобі такий торт замовила – пальчики оближеш! З курагою, як ти любиш. Втридорога заплатила за терміновість!
Я не втручалася в розмову свекрухи і чоловіка, я просто привіталася і порадила чоловікові напоїти маму чаєм, а сама пішла в дитячу, віднести доньці компот, перевірити температуру і зробити інгаляцію.
Рома прийшов через п’ять хвилин.
– Мама на кухні? Негарно гостю саму залишати, – дорікнула я чоловікові.
– Я її спровадив не дуже чемно. А вона образилася, – зітхнув чоловік. – Просив же не приходити. А для неї мої прохання – порожній звук. Та й дощ пішов, не в домі ж гостей приймати.
– У нас не однокімнатна квартира, посиділи б у вітальні, не завадили б. Права твоя мама – це і її свято теж. Знаєш, я зараз уявила, що в Улі день народження, я до неї приходжу, а вона мене виганяє. І аж плакати захотілося. Ти б подзвонив мамі, нехай повертається. Вона і так останнім часом сама не своя. А ще і ти прогнав.
Чоловік уперся, навідріз відмовившись приймати гостей. Його ювілей – йому і було вирішувати. Але це треба було додуматися – вказати на двері власній мамі в свій день народження!
Вже лягаючи спати, я взяла телефон і побачила повідомлення, відправлене мені свекрухою ще вдень «Дякую за день народження єдиного сина!».
Я здивувалася: а мене в чому зробили винною? Зателефонувати, порозумітися, чи не варто? І чому мені дякувати, якщо чоловік сам все вирішив? От тепер взагалі не знаю, як поводитися з мамою Романа…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
