На випускному я була замкнутою, а мама постійно штовхала за руку і казала:”Чого ти не така, як твої однокласники? Он, глянь, як витанцьовують, а ти, як колода в кутку стоїш!”. А як могло бути інакше, якщо все життя мене порівнювали то з сестрою, то з “успішнішими” друзями та родичами. Минув час. Я вийшла заміж. Та хорошою в очах мами я так і не стала. “Чоловік довго з такою як ти, не проживе. Не вартуєш ти його”.
Мені 36 років і звати мене Катерина. Народилася я в звичайній середньостатистичній сім’ї, є старша сестра Мирослава. Все життя мама порівнювала мене з сестрою. Наприклад, “дивись, яка Мирослава у нас гарненька”, або “Ось Мирослава молодець, добре вчиться, а ти зовсім не вчишся” (школу я закінчила без трійок, труднощі були тільки з фізикою і кресленням).
Мене не відпускали гуляти на вулицю з іншими дітьми, все дитинство я читала книги тільки в другому класі в школі вчили пісеньку, прийшла додому заспівала її мамі, почула у відповідь – у тебе немає ні голосу, ні слуху – не співай (більше 20 років минуло і до сьогодні не співаю ні в караоке, ні в душі, ні колискові сину).
На шкільні дискотеки мене теж не пускали, говорили: “нема чого тобі там робити”. А на випускному мені мама каже: “Дивися, як всі дівчатка танцюють, а ти в кутку стоїш, соромишся!”. У школі всі 10 років мені купували одні джинси і два светри, в яких я ходила весь рік, причому одяг вибирала мама, не рахуючись з моїм смаком.
Найгіршим було те, що мама мало не з народження вселяла мені, що я не зовсім здорова. Вона все дитинство водила мене по лікарях, здавала якісь аналізи, якщо лікар говорив, що я здорова, мама була впевнена, що це поганий лікар і водила до того часу, поки їй хтось не сказав, що в мене дійсно якісь проблеми.
Потім починалося лікування, купа обмежень, мене звільнили від уроків фізкультури, не можна було бігати та багато іншого. Водила навіть по бабках, поїла якимись травами, від яких мене постійно нудило. Батько тільки гроші заробляв, в ситуацію не ліз.
У 23 роки я дійсно опинилася на лікарняному ліжку, оперативне втручання, але в підсумку все обійшлося . Я зі скандалом пішла від батьків, жила на орендованій квартирі, працювала. Мама говорила, що і я не проживу она, бо я не здорова.
Сестра після школи вступила до вузу, за неї батьки платили, мені сказали: “пробуй сама, не вступиш, йди в якесь училище”. Я тим не менш пройшла на бюджет на ту спеціальність, яку хотіла, всі 5 років отримувала стипендію і займалася наукою. І все одно слухала, що ось сестра молодець, а тобі оцінки хороші просто так ставлять, ти не вчишся.
Намагаючись довести батькам, що я не гірше сестри, я отримала три вищі освіти і захистила кандидатську дисертацію.
Минуло багато часу, зараз у мене чоловік (другий), син від першого шлюбу. Гарна квартира, робота з хорошим доходом, відпустка 3-4 рази на рік, талановитий син. Чоловік добре заробляє, у нього свій бізнес. Але мама не заспокоїлася.
Чоловік у мене поганий, він мене все одно кине, бо не гідна я його. Син бездарність (в школі відмінник, але оцінки йому теж ставлять просто так, насправді він тупий, спортсмен, грає на фортепіано), дитиною я не займаюся, робота у мене погана і жити мені залишилося всього нічого (36 років зараз, відмінно відчуваю себе).
Зате сестра молодець – ніде не працює, виховує двох дітей, слухає маму, живуть на скромну зарплату її чоловіка, грошей не вистачає. Я допомагаю сестрі грошима, одягаю її дітей (відчуваю себе зобов’язаною, в дитинстві я просила у неї одяг, так як з мене сміялися однокласники через те, що я завжди ходила в одному светрі і джинсах).
Мама всім родичам і знайомим розповідає, що чоловік мій поганий, от-от мене кине, що з роботи звільнять скоро, з сином я не займаюся і не справляюся, зі здоров’ям у мене проблеми і невдаха я рідкісна. Потім при зустрічі всі вони починають мене жаліти, яка я бідна-нещасна, а у мене-то все добре. Так прикро.
Нещодавно дізналася, що чекаю дитину, прийшла з тортом до мами поділитися чудовою новиною, вона сказала, торт забрати, це погана новина і треба швиденько позбутися її. За її словами, я не впораюсь з другою дитиною, чоловік мене кине (хоча він радий), син на мене образиться, і взагалі я не переживу цього стану. Тому тільки позбутися, іншого виходу вона не бачить.
Пішла від неї я засмучена. Весь вечір боліла голова і живіт, пролежала в ліжку, плакала. Чоловік схиляється до того, що потрібно перестати спілкуватися з батьками хоча б до появи на світ дитятка, щоб вони мене до біди не довели. А мені дуже прикро з цього приводу! З мамою я розмовляла – вона хоче, щоб я розлучилася, пішла з роботи і жила з нею і батьком на їхню пенсію.
Я все одно люблю своїх рідних, і хочу для них всього лише доброго. Недавно ходила до психолога, вона сказала що з мамою потрібно працювати, це не є в нормі і сама вона не справиться. Та як це пояснити мамі, вона ж у нас сама мудра і чужі поради їй не потрібні.
Як же важко. Чому у мене все так?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
