fbpx

На ювілей до брата Ірина попросила приходити без дітей. – Хочу, щоб всі були максимально розслаблені. – Так, значить так! Засиділись ми довгенько, а після “Многая літа” стали збиратися додому. Коли мама сідала в автівку, я побачила, що на ній лиця нема, і вже в дорозі вирішила все розпитати. Для чого невістка так вчинила, не знаю, але те, що маму ми ледь заспокоїли – факт!

На ювілей до брата Ірина попросила приходити без дітей. – Хочу, щоб всі були максимально розслаблені. – Так, значить так! Засиділись ми довгенько, а після “Многая літа” стали збиратися додому. Коли мама сідала в автівку, я побачила, що на ній лиця нема, і вже в дорозі вирішила все розпитати. Для чого невістка так вчинила, не знаю, але те, що маму ми ледь заспокоїли – факт!

***

На очі потрапляло дуже багато ситуацій і бурхливих обговорень, що стосуються дач і городу.

То бідних-нещасних дружин змушують туди їздити і відробляти панщину на ділянках свекрух; то вони їздять на дачу виключно в цілях відпочити в лазні, заїдаючи цю справу шашликом, поки інші працюють; то дружини взагалі не їздять і чоловікам забороняють, а мами цих чоловіків трясуться в електричках, зате потім цій жінки із задоволенням наминають плоди чужих праць.

У нашої з братом мами теж є дача. Гарна, з усіма умовами та великою ділянкою. Тато, коли ще живий був, поставив для онуків гірку, гойдалки і пісочницю.

Сама мама – нітрохи не городниця: залишилися ягоди і плодові дерева, ще вона вирощує зелень і квіти.

А лазня і зроблена батьковим руками альтанка – найкраще місце для відпочинку після важкого трудового тижня. Так вважаю не тільки я, брат теж раніше так думав. Це зараз Андрію не можна думати – він одружений, там Ірина за двох думає.

Ірина – невістка, не любить нашу дачу. Ще б пак: треба листя з пісочниці прибрати, привезти мішки з новим пісочком, басейн накачати, води туди принести… А це все – робота! А вона хоче відпочивати! І хоче, щоб Андрій відпочивав!

А то експлуатувати його хочемо на безоплатній основі, хитренькі які! І плювати їй, що все це треба робити для комфортного відпочинку дітей. Якщо коротко: раз наша дача – НЕ all inclusive, то й нема чого там робити.

Наші з Іриною діти – однолітки. Цього року обидва пішли в перший клас. Але от невдача: племінник не вмів читати. Зовсім ніяк. Тому Ірина в школі не з’являлася – їй було соромно. Відвідував збори і вирішував усі шкільні справи Андрій. У тому, що племінник – “неук”, винна була моя мама. А хто ще?

У травні, коли пройшли випускні в дитячих садах, мама запропонувала забрати обох онуків на дачу на все літо.

Я свого відправила, тим більше – там всі умови для дітей створені, а ось Ірина показувала з себе щось: нічого її синові там робити, бабуся така-сяка, що не устежить, ще й заставить працювати на городі, так що він краще ще в садок походить до серпня.

Ще й їм з Андрієм треба буде приїжджати, що-небудь привозити, а там і робити що-небудь доведеться. Навіщо?

За літо мама навчила мого сина читати. Він і раніше вмів, але по складах і дуже повільно. А варто було забрати його додому, як я здивувалася: літери аж від зубів відскакувати стали.

А син Андрія і Ірини такими успіхами похвалитися не міг: його батьки все літо працювали, вечорами відпочивали, і взагалі, дотримувалися логіки – в школі навчать, інакше навіщо вона взагалі потрібна, ця школа.

П’ятого вересня у мами був день народження, куди запросили сім’ю Андрія. Мій син вирішив похвалитися новим талантом і читав усе підряд. Треба було бачити, як обличчя Ірини витягнулося. Слово за слово, і вона фиркнула:

– Нічого дивного! Наочний приклад, коли один онук – улюблений, а другий – так собі!

Мама заперечила, що вона запрошувала обох дітей. Але ще й винною залишилася. Викрутасам Ірининої логіки можна тільки позаздрити:

– Ви ж не попередили, що будете їх вчити! Треба було сказати, тоді і мій з вами б поїхав!

Андрій осадив свою дружину, свято було зіпсовано, вони скоро зібралися і пішли.

Мама, спустошена докорами сумління за те, що один з її онуків не вміє читати, знайшла дитячий розвиваючий центр, розташований неподалік від будинку Ірини і Андрія, подзвонила туди, все довідалася, приготувала озвучену ними суму грошей за курс “Я читаю”, і зателефонувала Ірині.

Дружина брата милостиво погодилася, щоб мама водила її дитину на заняття. За півтора місяця племінник цілком стерпно освоїв грамоту. Мама не чекала подяк – вона зробила це все заради внука, якого любить нітрохи не менше, ніж мою дитину.

В кінці жовтня всі знову зібралися, але вже на ювілеї у Андрія. Куди Ірина попросила приходити без дітей.

Ближче до кінця вечора я помітила, що мама дуже засмучена. Додому ми з нею їхали разом, вона поділилася причиною зіпсованого настрою:

– Я чула, як Ірина з Андрієм розмовляли. Не хотіла підслуховувати, але Ірина так голосно говорила… Вона згодна, щоб її син поїхав на дачу в наступному році, і просила Андрія, щоб він мені це повідомив. Вона сказала Андрію, що я це заслужила, виправивши свою помилку! Яку помилку? Коли так стало: щоб взяти онука на дачу, треба спочатку це заслужити? Мені так неприємно стало. Візьму, звичайно, куди дінуся? Але як же все це некрасиво.

Ось так. Сама Ірина на дачу не їздить. Андрія не відпускає навіть для того, щоб він маму відвіз. Сина не відпускає – раптом мама не устежить.

А варто було мамі викласти кругленьку суму і вирішити проблему з читанням, яку повинні були вирішувати батьки, – як все, заслужила бабуся компанію онука на ціле літо. І дача відразу не таким поганим місцем стала, так?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page