На зимові канікули ми вирішили провідати бабусю, мою маму, яка живе в іншому місті. Їхати туди близько двох годин. Мама нас зустріла накритим столом, вже дуже вона хотіла показати, що сильно сумувала весь цей час. Правда, ми не на довго. І щоб ви подумали, за цей один день я стільки всього наслухалась в свою адресу. Виявляється, в тому, що Матвій себе так поводить, винна я. А нічого, що бабуся сама його відштовхувала усі ці роки?
Моя мама живе у сусідньому місті. Вона вчителька, тому характер у неї відповідний. Коли ми з Михайлом стали батьками синочка Матвійка, вона вже була на пенсії. Мама ніяк мені не допомагала, та й ми про допомогу не просили – справлялися самі.
Коли директор зателефонував, щоб я вийшла на роботу, я попросила маму переїхати до нас на якийсь час, щоб доглянути онука. До саду залишалося приблизно пів року, а няні довірити сина я не могла. Мама відмовилася. Я і не думала на неї ображатися, адже дитину приводила на світ для себе, тому на допомогу рідні особливо не розраховувала.
Зараз Матвію 8 років, і всі ці питання, начебто, позаду. До мами ми приїжджаємо раз на кілька місяців. Мама рада гостям, але жодного разу не запропонувала Матвійчику, щоб він у неї залишився на канікулах.
Минулого року бабусею стала мамина рідна сестра, тітка Галя. Щоправда, практично відразу після появи на світ дитини. молоде подружжя розбіглося, ну так сталося, що вже поробиш. І ось тепер невістка не дозволяє тітці Галі бачитися з онукою. Моя мама наслухалася і теж вирішила “впасти на хвіст”, ну, мабуть для того, щоб і її пожаліли. Мовляв, я їй із онуком няньчитися не даю. Я їй нагадала всі ті ситуації, коли вона мені відмовляла, а мама відповіла:
– Тоді у мене такого бажання не було, а тепер я змінила свою думку!
Вона ніби не розуміє, що дитина це не іграшка. Матвій не звик до бабусі, він не хоче залишатися в неї і проводити з нею час. У нього вже свої захоплення, друзі та плани. Наприклад, влітку він їздить до табору, хіба захоче він табір проміняти на бабусю? Та й ми разом зібралися на море після його повернення, тому мамині плани не співпадають із нашими.
Я ж не можу заставити сина спілкуватися з бабусею. Треба щоб минув час, і Матвійко сам цього захотів. Виходить, ми повинні йти у мами на поводі і прислухатися, чи хоче вона сьогодні з нами бачитися чи ні. Я вирішила цього разу висловитись і не приховувати нічого.
Мама назвала мене невдячною донькою та не дуже хорошою мамою, бо я сина неправильно виховала – не привила йому любов до бабусі. Вона вважає, що саме через мене Матвій не любить проводити час з бабусею.
Ось скажіть мені, в чому тут моя провина?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
