Наче коняка, тягну вже більше як півроку родину дочки в той час, як зять не працює.
Вважає, що не для того він здобув вищу освіту, щоб працювати, де попало і ким попало. Так, розумію, він потрапив в аварію, але у нього вже все нормально, міг би вже йти на роботу, утримувати сам свою родину. А то сіли мені на голову!
Мій зять, якому 25 років, не працює ось уже 9 місяців! Він потрапив в аварію на машині, машину намагався відновити, але не вийшло, занадто багато було потрібно на це коштів, в результаті він продав її дуже дешево.
Робота його передбачала наявність особистого автомобіля, без своєї машини йому довелося звільнитися.
Відтоді він був на кількох співбесідах, але результат завжди однаковий – він нікому не підійшов, в одному місці, правда, його взяли на тиждень, але в потім залишили іншого.
Зять мій хлопець скромний, тихий, спокійний, робить все повільно. Швидше за все, він просто обмірковує свої дії, але повільні люди нікому мабуть, не потрібні. Хоча, я вважаю, і планку він свою завищив також.
Вважає, що не для того він здобув вищу освіту, щоб працювати, де попало і ким попало.
Коли заходить розмова про те, що треба знизити планку і тоді, можливо, щось можна для себе знайти, він говорить, що всі ми йому вже набридли. А сидіти без грошей йому, мабуть, не набридло! Його батьки йому грошей не дають, а от ми допомагаємо, як батьки нашої дочки, і у нас вже склалося таке враження, що зять вже задовольняється малим і особливо не заморочується з приводу, як знайти роботу. Уже кілька місяців говорить що, в крайньому випадку, піде вантажником, і… не йде, тільки слова на вітер.
Дочка на нього вплинути не може, у них доходить до сварки, в результаті він їде до матері (батько на будівництві, далеко від дому). Вони, звичайно, теж його корять, але віз і нині там. Плюс до всього дочка чекає дитину. І як вони далі будуть жити – страшно подумати! Хтось каже – не допомагайте, нехай самі. Але що за мужик, який створив сім’ю, а прогодувати її не може? І як він збирається жити далі? Я вже по ночах спати не можу.
Дочка б’ється, як риба об лід, а йому хоч би що, йому посаду гідну подавай. І йому зовсім не соромно бути непрацюючим. Ремонти в квартирі вони роблять на наші гроші, квартира куплена його батьками. Самі вони нічого не можуть, себе прогодувати не можуть, а дитя з’явиться, як тоді?
Я вже на зятя дивитися не можу. Останній раз ми приїхали до них в гості, зять поїхав до своєї матері, бо боїться, що ми знову заведемо розмову про те, як йому знайти роботу. Підказали, що курси потрібно якісь закінчити, його батько вже й гроші приготував для сина, я йому особисто дзвонила і попросила про цен. Зять почухав лоб, подумав і сказав, що поки він вчитиметься (3 місяці), роботодавці знайдуть за цей час інших і вийде, що він навчався даремно.
Ми не лаємося, все тихо, мирно, спокійно обговорюємо, але його міркування й логіка вже дратують і хочеться просто прямо в очі сказати – коли ти подорослішаєш і нарешті візьмешся за розум? Ти мужик чи хто?
Його батько запитує його: «У вас дитина буде, чим годувати будеш?» – мовчить. Хтось з боку щось говорить – мовчить, нічого не відповідає. Рідня каже: нехай самі, а що вони можуть самі? У місті роботу знайти не може, чому інші знаходять? Що з ним не так? Ще й дочка рохля, знайшла непонятно що собі в чоловіки.
Автор: Наталя
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
