Надь, облиш, ти вже давно як та хатня робітниця, а не моя кохана жінка, – хмикнув Микита, а мене наче відром крижаної води облило.
Виходила я заміж з великого кохання, принаймні, мені так здавалося. Прожили з Микитою ми більше 7 років, є 3-річний син Сергійко. Мій благовірний – досить прохолодний людина, тому квітів і знаків уваги я від нього не бачила протягом усього часу.
Роль господині я виконувала з усією відповідальністю. Чоловік не торкався ні до прання, ні до швабри, ні до пилососа. Звичайно ж, я працювала, втомлювалася, але заради коханого була готова на все.
Останнім часом мого чоловіка як підмінили. Він весь час проводить у сусідів по ділянці, ми за містом живемо. Там живуть молодята. Чоловік завжди на роботі, а його дружина – типова фіфа, практично нічим не зайнята.
Ось до неї, цієї Лариси, мій чоловік і унадився ходити, прикриваючись тим, що вона просить допомогти по-сусідськи.
Так, вона стрункіша від мене, завжди з зачіскою, манікюром, а мені після роботи, саду та прибирання просто не залишається часу на себе. В результаті чоловік майже весь вільний час проводив з сусідкою.
Одного разу я висловила Микиті, що незадоволена тим, що він допомагає на ділянці сусідів, а на нашій не робить нічого.
Він здивовано сказав: «А ти тут навіщо? Мені дружина потрібна, розумієш. Господиня, щоб працювала і все робила, а я як добувач маю відпочивати. Ти ще мені скажи під носом дитині витирати».
Я відповіла, що сусідці ж він допомагає, чому ж дружині не можна? Він розізлився, нагрубив мені і сказав, що вона справжня жінка, а я робоча конячка, тому сама впораюся.
– Надь, облиш, ти вже давно як та хатня робітниця, а не моя кохана жінка, – хмикнув Микита, а мене наче відром крижаної води облило.
В черговий раз, коли він пішов до сусідки, я зібрала речі першої необхідності і поїхала. Спочатку зупинилася у подруги, а через тиждень орендувала квартиру і з’їхала.
Спочатку було дуже важко з дитиною, але пройшло 4 роки, син уже навчається в школі, я добре заробляю і тепер дозволяю собі іноді відпочити.
Мій «коханий» навіть на розлучення в суд не з’явився. Я не вимагала ніякого майна, але суддя вирішив стягнути з чоловіка аліменти.
Тоді Микита єдиний раз подзвонив і сказав, що краще сяде, ніж мені заплатить хоч копійку.
Але я і без його грошей проживу. Більше ми з ним не спілкувалися, та особливо і не хочеться.
Ось так виявилося, що я стільки років прожила з людиною, яку і не знала…
Зате тепер у мене є Назар, поруч з яким я почуваю себе справжньою жінкою, коханою і бажаною, а для мого сина він найкращий друг.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
