Надія бачила дивний стан чоловіка, але замість того, щоб запідозрити його в зраді, просто запропонувала сходити до спеціаліста, який допоможе Роману. – Я стільки років з тобою живу, а ти так і не зрозуміла? Я так поводжусь, бо в мене вже давно є інша жінка. – Він став бігати по хаті, і пакувати якісь свої речі. Надію кидало то в жар, то в холод.
***
Багато їм заздрили, адже подібна любов трапляється раз на сто років.
Обидвоє яскраві, амбітні, спортивні. Познайомилися під час походу по Кримських горах. В той день Роман – молодий підприємець, подарував Надії галявину диких орхідей і килим з малахітового ялівцю.
Незабаром пара відгуляла весілля, вибудувала спільний бізнес, будинок за містом, народила сина і стала жити як в казці.
Останнім часом Роман почав здавати. Приходив пізно, мляво колупав виделкою в салаті, розкладаючи руколу справа, а перепелині яйця – зліва. Втратив інтерес.
І не запрошував подуріти в душі і не варив каву. І не кликав, загорнувшись в білі товсті халати, на веранду, щоб помилуватися ранковими тюльпанами. Перестав дарувати квитки на мюзикли і зірки. Замість цього довго валявся в ліжку, а потім на ходу заштовхував в себе кашу і тост.
Надя запанікувала. Запропонувала обстеження у кращих фахівців, відпустку і консультацію психoлога. Він подивився на неї:
– Ти що, так нічого і не зрозуміла? У мене інша жінка.
Різко встав з-за столу і почав збирати речі. Заштовхувати кросівки в спеціальні чохли і плутатися в кодах сейфа.
Вона відкрила вікно і викинула його чашку на клумбу. Втягнула живіт і відправилася на ранкову пробіжку. Сеpце тріпоче шматком.
Увечері заскочив Романа кращий друг. Василь часто до них навідувався і іноді навіть залишався на ніч. Спав в кімнаті з дитиною, і вони до перших півнів дурачилися.
За вечерею ми довго говорили. Пояснював, що сталася криза середнього віку і обіцяв повернення “блудного чоловіка”. Надя мовчала і бездумно колотила чай.
Перший час Василь чесно їх мирив. Влаштовував несподівані зустрічі і хотів того напоумити. Марно. Через деякий час з’явився з квітами і заплутався в словах. Говорив довго, плутано, як на духу.
Зізнавався, що завжди любив, але не смів втручатися в нашу сім’ю. Тільки тепер все, баста, і опустився на одне коліно.
Надію кинуло в жар. Сонце сідало повільно, фарбуючи в багряний горизонт. Син викочував з гаража велосипеди і обурювався: “Василю, ну скільки можна тебе чекати?” Домробітниця голосно дихала за дверима, схрестивши пальці. Липи шелестіли висушеними листям, і десь дзижчала сонна бджола. Потім жінка невпевнено кивнула, розпустила волосся і завзято крикнула: “Синку, тягни-но ще один велосипед”.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
