Надія Семенівна недавно зателефонувала до чоловіка, і проситься пожити з нами, оскільки невістка молодшого сина робить їй таке життя, яке вона більше винести не в силі. Та я краще її прилаштую в дім, де буде багато таких “бабульок”, як вона. Чоловік не проти, а ось моя мама як почула, так і завелась. Каже, що в мене немає совісті.
Якось у молоді роки я отримала найважливіший життєвий урок, який показав мені, що жити під одним дахом із родичами – це найбільша помилка, на яку здатна людина. Максимум в одному будинку можуть жити подружжя та їх діти, але не більше. У будинку не повинно бути жодної іншої рідні. Мені дорого коштував цей урок. Ми тоді жили разом з матір’ю чоловіка та її тринадцятирічним сином, рідним братом мого чоловіка.
Я в ті дні навіть з кімнати боялася зайвий раз виходити. Будинок свекрухи був величезний, приблизно 200 квадратних метрів. Прибирала в будинку одна я, якщо свекруха знаходила на кухні не помиту ложку, то вона одразу летіла в мене.
Цілий рік мати дошкуляла мені причіпками, закидами і вимогами віддавати їй всю зарплату. Для мене переїзд із дому свекрухи став найкращою подією в моєму житті. На той час ми з чоловіком обидва були студентами та паралельно з навчанням підробляли.
Ми жили в будинку чоловіка, тому що він був законним власником його половини. Коли ми з’їжджали від матері, то чоловік переписав на неї свою частину і подякував за те, що вона до нас “добре” ставилася.
Ми перебралися жити у місто. Кожен з нас намагався забути те життя, яке нам довелося пережити під час “існування” у його матусі. Чоловік навіть згодом не зміг вибачити свою матір. Спочатку мама нам регулярно дзвонила з вимогою, щоб ми дали їй грошей. Щоб захистити нашу сім’ю від її “нападок”, чоловіку довелося змінити номер. Після цього свекруха пропала з життя на тринадцять років.
Зовсім недавно жінка знову з’явилася, вона в друга чоловіка випросила його номер. Коли вона зателефонувала, то скаржилася на молодшу невістку, яка зовсім знахабніло з нею поводиться.
Надія Семенівна навіть уявити не могла, що на злу свекруху може знайтися управа у вигляді такої ж невістки. Брат чоловіка виріс і привів дружину до матері в будинок. Після цього почалося у неї важке життя. Мене найбільше вразило те, що все, що вона робила мені, з нею робить її невістка.
– Синку, якщо мені в магазин потрібно, то я через вікно лізу, щоб невістці на очі не траплятися! — говорила матуся.
Тепер бачите їй допомога наша знадобилася. Вона почала благати нас вирвати її з лап невістки і забрати до себе в місто жити і з онуками познайомити. Тобто я мала познайомити її з онуками, яких я, за її словами, привела на світ не знати від кого.
– Синочок у мене одна надія на тебе. Я вже й речі зібрала, вони у мене в сумці під ліжком, заховані стоять.
Як тільки я почула всю цю щиру історію, то чоловіку прямо заявила, що якщо вона переступить поріг нашого будинку, то я від нього піду. Я почала шукати з якого віку можна людину здати до будинку для людей похилого віку.
Моя мати, коли про це почула, то своїм вухам не повірила і почала просити, щоб я одумалася, на що я пригадала їй все своє життя під одним з нею дахом. Чоловік також був проти того, щоб його мати жила у нас. У нашій двійці місця для свекрухи не було. Ну а якщо бути чесною, то його не знайшлося б навіть у п’ятикімнатних хоромах.
Чоловік вирішив з’їздити до батьків і подивитися, як там справи, та за одно і з братом поговорити. Брат з невісткою чоловіка навіть на поріг не пустили. Надія Семенівна вийшла до сина сама. Вийшла це голосно сказано, вона вилізла через вікно на першому поверсі. Повернувся чоловік додому весь мокрий від материнських сліз. Матінка сильно покаялася і просить мене вибачити за все, що вона мені зробила. Ми виділили для неї невелику суму та зняли їй кімнату в комуналці.
Зараз свекруха постійно нас просить, щоб ми її до себе в гості пустили. Старший наш син не дуже хоче бачитися з бабусею, ну а молодшому ми про неї поки що нічого не говорили. Я розумію, що по-людськи ми повинні забрати її до себе, але мене від однієї думки трясе, коли я думаю, що мені доведеться з нею жити під одним дахом.
Я вважаю, що свекрусі треба було думати перед тим, як зі мною так чинити, а тепер уже пізно ридати і скаржитися, що нікому в цьому житті не потрібна. Мені начхати, що вона зараз одумалася, адже мого первістка мені ніхто вже й ніколи не поверне!
Фото ілюстративне
