Надія Василівна вже потирала руки, сидячи за столом. Я в невеличку тарілочку поклала трішки рагу, і в прикуску витягла з банки квашеного огірка. На цю “дегустацію”, а точніше перевірку мене, як господиню, я не хотіла дивитися, тому повернулась до неї спиною, і готувала каву. В один момент я почула її завивання…
Знаєте, є такі люди, котрі завжди і всім незадоволені. Саме до таких людей і належить моя свекруха. Щоб я не робила, як би не намагалася, все одно я Надії Василівні догодити не могла і була найгіршою дружиною та господинею на світі.
Коли ми з Віктором тільки почали жити разом, то мати Віктора, Надія Василівна, одразу ж дала мені зрозуміти, що я їй дуже не подобаюсь. Ось не подобаюсь і все!
Вона взагалі була незадоволена тим, що я з’явилася в житті її сина. Адже раніше він належав лише їй і все. А тут з’явилася я і забрала у неї її обожнюваного синочка.
А потім ми з Віктором відгуляли весілля. І Надія Василівна зрозуміла, що так просто їй мене не позбутися. Ось тоді вона й вирішила, що зі мною треба щось робити: треба робити з мене “людину”.
Почала моя свекруха з того, що стала приходити до нас щодня і дивитись, що і як я роблю. Виявляється, Віктор повинен щодня їсти “ріденьке”, тобто – перше – щоб все було добре в “животику”. Підлоги я мала мити теж щодня – щоб її улюблений синок не дихав пилом. А ще я повинна була прасувати всі його сорочки та класичні штани. Просто в моїй сім’ї такого ніколи не було. Тато маму навіть близько до своїх сорочок не підпускав. Казав, що вона так гарно все не зробить, і взагалі, це його речі і його турботи.
Я була просто здивована таким вимогам. Але Віктор відправляв маму додому і казав їй, що я чудова дружина і його все влаштовує. Це трохи заспокоювало мою свекруху, але ненадовго.
Потім Надія Василівна приходила до мене з новими вимогами: щоб я не заставляла його купувати джинси і спортивні костюми, бо йому личить лише класика.
– Він все життя так ходив, і буде ходити. Нема чого його в 35 років перевиховувати.
І ось одного разу мій Віктор заїхав до своєї мами, а вона йому дала банку щойно звареного рагу. Віктор завіз його додому. Я перелила його в каструлю і поставила на плиту. Сама помила банку і віддала чоловікові: свекруха вимагала, щоб ми всі банки їй відразу ж повертали.
Чоловік пішов на роботу, а у мене того дня був вихідний.
Години за дві до мене з перевіркою заявилася Надія Василівна. Вона одразу ж пройшла на кухню та побачила каструлю з рагу, і сказала:
– Не може бути! Невже ти сама рагу приготувала?
Я вирішила пожартувати і сказала:
– Звісно! В мене ж не дві ліві руки!.
– Дай трохи мені. Поки до вас їхала, зголодніла. Спробую заодно, що там у тебе вийшло.
Я поклала їй небагато рагу на тарілочку, і додала квашеного огірочка в прикуску, та поставила перед нею, а сама в той час пішла чайник на каву ставити.
– Ой, я такого ще в житті не їла. Як ти взагалі це рагу готувала? Воно ж зовсім без смаку! Треба тобі до мене на курси записатися!, – і відсунула від себе тарілку.
Я сильно намагалася не засміятися. Але в мене нічого не вийшло. Я почала реготати як ненормальна.
Тут свекруха все зрозуміла: вона зрозуміла, що їла рагу свого ж приготування. Вона схопилася за голову і втекла.
Я не знаю, що буде далі, але я рада, що хоч так змогла провчити Надію Василівну.
Скільки можна так зі мною поводитись і говорити, що я нічого не вмію робити?
Правильно я вчинила?
Фото ілюстративне
