Надя їхала в гості до батька. Чого це їй коштувало, хто б тільки знав. Якби не його вік і постійні прохання приїхати…
Цей тоді рідний їй чоловік кинув їх, коли дівчинці було всього десять. Вона прекрасно пам’ятала, як побивалася з цього приводу мати і холодне, байдуже обличчя батька. Мати любила його до нестями, прощала йому все, а той цим постійно користувався.
І врешті-решт, повівся на молоденьку дівчину зі своєї роботи. Ця дівчина разом перекреслила сім’ю, яка у нього була до цього. Звичайно, мати, з її натрудженими руками і не котирувалися і програвала їй в очах батька.
У їхній родині настала безперервна чорна смуга. Мати перестала розмовляти, годинами дивилася в одну точку, а ночами вила так, що у Наді холонуло серце. Через два місяці невтішна кинута дружина пішла назавжди…
Надю віддали батькові. У цей час він вже радісно проживав з новою молоденькою дружиною. Весь свій час присвячував їй, а на дочку, раніше так улюблену, практично не звертав уваги.
Дівчинка часто плакала, згадувала мати, по ночах питала у порожнечі, чому вона так самотня і за що їй все це…
Мачусі, ще не має своїх дітей, чужа дівчинка була ні до чого. І це вона не забула їй показати. Життя в будинку батька Наді незабаром набридло.
Вона кілька разів йшла з дому, але її знаходили. Батькові ніяких претензій не пред’являли, списували все на стрес після втрати матері.
Так вона дожила в родині батька, в якій незабаром народився хлопчик, до шістнадцяти років. А потім пішла без повернення. Ніхто особливо переживати не став – зайняті були спадкоємцем.
Надя далі була надана сама собі. У неї це непогано вийшло, вивчилася на бюджетному, встала на ноги. Люди добрі допомагали. Чужі люди… Не рідний батько.
Через роки, коли Надя вже обзавелася власною сім’єю, вона дізналася, що молодиця після дванадцяти років шлюбу кинула її батька, забрала сина і поїхала. А квартиру відсудила і продала.
Виявився батько на вулиці, кілька років бомжував, поки його не відправили до будинку престарілих. І кожен місяць він шле дочці звідти листи. Хоче побачитися.
Надя не хотіла їхати – занадто сильна була образа і сумні спогади. Але її духовний наставник, отець Михайло, порадив з’їздити, зняти з своєї душі той камінь, який її обтяжував роками.
У сірому казенному будинку жінка не одразу знайшла кімнату під потрібним номером. А коли зайшла, то не визнала в висохлому, виснаженому старичка свого батька. А коли він назвав її по-імені, то вона раптом розплакалася, підбігла до нього і обняла.
Той батько, який колись образив її, залишився в минулому. Зараз її тепло і турбота потрібні цьому беззахисному людині, якого вона обіймає.
Надя прийняла рішення забрати батька до себе. Він колись залишив їх з матір’ю, але вона не зробить такий вчинок ніколи…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
