– Надю, для чого ти його в дім привела? Це може бути хто завгодно. В наш час потрібно бути дуже обережним. – Я ніби й розуміла всю небезпеку, але серце підказувало інше. Статний чоловік. Видно що багатий, бо такі дорогі аксесуари, я лише по телевізору бачила. Вже зранку ми разом на кухні пили каву. По його очах було зрозуміло – людина він хороша.
Надя поверталася з роботи в той день пізно, шеф затримав, потрібно було закінчити оформлення всіх паперів, для завтрашньої угоди. На вулиці було вже темно, і вона, боячись посковзнутися, обережно лавірувала між крижаними острівцями на тротуарі.
Вже підходячи до будинку, вона побачила трьох чоловіків, які тікали в бік припаркованої неподалік машини, квапливо сіли в салон, і машина рвонула з місця.
Надя зупинилася, прислухалася, було тихо, тільки десь у дворах гавкав собака. Біля під’їзду лежало щось темне. Надя придивилася, мішок чи, може двірник забув прибрати? Однак, мішок ворухнувся, і щось пробурмотів.
-Людина. Так ось звідки втекли ці троє.
Надя підійшла, допомогла чоловікові піднятися. Той тримався за спину, і ледь не завалився набік, потягнувши її за собою. Насилу його утримавши, вона запитала, хто він, і чому він тут лежить? Чоловік не відповів, тільки намагався зберегти рівновагу.
– Я швидку зараз викличу, потерпіть!
– Ні, не треба швидку, – мужчина сперся на її руку, -Вибачте. – Але вам потрібна допомога, ви поранені, і як я вас залишу тут? Мороз такий…
– Не потрібно швидку, – ще раз повторив чоловік.
Надя на хвилинку задумалась, потім закинула руку чоловіка на шию.
– Ідемо до мене, треба вас оглянути, раптом щось серйозне.
Насилу дійшли до ліфта, Надя завантажила потерпілого, і натиснула кнопку, нам на восьмий. Затягла чоловіка в передпокій, зняла з нього куртку, яка з вигляду коштувала трьох її зарплат.
– Однак, дивно, що він тут робив в цей час?
Не простий мужик, на руці годинник, Надя бачила такі по телевізору, коштують купу грошей. Посадила чоловіка на диван, принесла аптечку.
– Так, давайте знімати светр, подивимося, що там у вас.
Мужик, зціпивши зуби стягнув светр. На спині був величезний чорний синець.
– Ногою били, ребра, може…
Вам треба лікаря! Надя намагалася переконати чоловіка викликати швидку допомогу.
– Ні! Не можна швидку, шукають мене. Дізнаються що живий, знайдуть все одно.
– Так хто ви?
– Олександр.
Можна я трохи у Вас побуду, і потім піду.
– Куди ви підете в такому стані? Впадете, он яка ожеледиця, а ви ледве на ногах стоїте. Добре, постелю вам тут, сама в сусідній кімнаті. Мене Надя звуть.
– Дякую, Надя.
Надя поклала несподіваного гостя, зателефонувала подрузі. Та, дізнавшись, що Надя привела в будинок незнайомого мужика, обізвала її не мудрю.
– А якщо бандити до тебе заявляться? Що тоді?
– Так вони поїхали, я сама бачила. Подружка трохи побурчала, і запитала: – Він хоч симпатичний?
– Найшла що питати, я ледве жива від страху, не розгледіла!
На ранок Олександр виглядав трохи краще, разом поснідали, і він запитав.
– Надя, ви не могли б подзвонити з мого телефону до мого друга? Скажете, що біля під’їзду знайшли телефон, і телефонуйте по контакту “друг”?
-А що я йому скажу? Що ви у мене?
– Ні! Скажете, що не знаєте, кому віддати телефон, і що ви хочете отримати винагороду, скажімо, п’ятдесят тисяч.
– Скільки?
Надя подумала, що почулося, – Може п’ять?
– П’ятдесят. Я думаю, це мій друг підіслав своїх хлопців, щоб мене усунути. Він наполягав на одній угоді, я був проти. Ми партнери по бізнесу.
– Добрий партнер, якщо це він, звичайно.
– Ось і дізнаємося. Якщо він погодитися заплатити, сумнівів не залишиться.
У телефоні є інформація, яка йому вкрай необхідна зараз. Добре, я подзвоню. Надя набрала номер, пара довгих гудків, і чоловічий голос.
– Саша, ти де? Дзвоню тобі весь ранок.
– Доброго дня. Я не Саша. Я знайшла цей телефон на вулиці, кому віддати, не знаю. Ось і дзвоню вам, тут записано – друг.
– Ви правильно подзвонили, – чоловік захвилювався, – Як вас знайти?
-Е-е, я хотіла б винагороду отримати. Телефон дуже дорогий. П’ятдесят тисяч. На тому кінці примовкли, потім співрозмовник сказав.
– Добре! Я згоден! Куди мені під’їхати? Надя призначила зустріч в центрі міста біля пам’ятнику. Домовилися, що через три години вона привезе телефон.
– От якось так.
Олександр виглядав засмученим, це мій друг. Гаразд, телефон, звичайно, він не отримає, вам дуже дякую, я, мабуть, піду.
– Так, щоб він вас знайшов? Ні вже, сидіть у мене, скільки знадобиться, ви мені не заважаєте.
– Надя, я зобов’язаний вам життям.
– Та ну вас, таке скажете, махнула рукою вона.
Олександр пробув у Наді ще два дні. За цей час зробив кілька дзвінків, з кимось домовлявся, дзвонили йому, і здається, він все владнав. На третій день Олександр зібрався: – Надя, дякую вам величезне за все. Мені потрібно виїхати тижні на два, потім я повернуся, і можна прийду до вас?
– Приходьте!
Наді навіть шкода було з ним розлучатися, вона собі боялася зізнатися, що Олександр їй подобається. Надя прогнала геть ці думки.
– До побачення! Та, а що ж з вашим другом? Як тепер?
– Ми більше не партнери, і у нього немає до мене претензій. Через місяць Олександр знову прийшов до Наді.
-Пробачте, обіцяв тижнів зо два, а вийшла набагато дольше. Я привіз вам подарунок Ось.
Він простягнув їй намисто з бурштину, яскравого, як сонячний літній день.
– Дякую! Який гарний!
-Надя, а давайте в ці вихідні до мене на дачу? У нас там такі гарні місця! Поруч є кінний завод, на конях можна покататися згодні?
Надя засяяла.
– З радістю! Увечері вона думала, ось не затрималася б вона тоді на роботі, і Олександра б вона не зустріла, але, як казала її бабуся – доля прийде, і на печі знайде.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
